КОХАННЮ ПІДВЛАДНІ УСІ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ПОСАДИ

Якщо між чоловіком та жінкою виникає любов з першого погляду, то це стає для них очевидним вже через тридцять секунд. Принаймні, так стверджують фахівці з міжособистісних стосунків. Час же, протягом якого людина усвідомлює, що любить навколишній світ, Вітчизну, свій дім і свою справу, навряд чи піддається підрахунку – з цим треба народитися.
А ще кажуть, що у того, хто в дитинстві або юності зазнав дефіциту любові до нього, два вибори: озлобитися або заповнити цей вакуум власним великим почуттям до іншої людини. Перший варіант простіший, другому краще надати перевагу, особливо, коли сприяє цьому рідна душа, яку зустрів на життєвому шляху. Зараз, коли вже у минулому понад тридцять років сімейного досвіду, важко сказати, скільки секунд знадобилося юним 19-річним працівникам Єнакіївського металургійного заводу і будівельного тресту для того, щоб відчути – сам Господь створив їх одне для одного. Зате, простеживши подальший шлях цього подружжя, можна зрозуміти, у чому саме джерела їх життєвої сили та любові до інших людей.
Люда виросла практично без батька. Мати, бабуся з дідусем та молодший брат. Подібна ситуація була поширена в маленькому донбаському містечку кінця 50-их та початку 60-их років. Але від цього потреба у захисті, сильному чоловічому плечі у дівчинки була анітрохи не меншою. А Віктор, який втратив матір ще дворічним малюком, тужив за лагідним душевним теплом та домашнім затишком. Вічне, як світ, почуття з’єднало дві половинки в одне ціле.
Втім, не будемо мучити читача таємницею: Віктор і Людмила – це Віктор Федорович та Людмила Олександрівна Януковичі. Про історію їх сімейного життя газети писали мало: не полюбляє прем’єр-міністр України, коли публіка проявляє інтерес до особистого (а для нього і його дружини це значить – закритого для загального огляду та обговорення). Проте любить – не любить, а посада така, що народ бажає і, до речі, має право знати якщо не все, то багато чого – і про характер прем’єр-міністра, і про звички, і про здоров’я, і про тих, хто його оточує. Пояснюється це не тільки звичайною цікавістю до тих, хто там, “на горі”, але й прагненням зрозуміти, як ухвалюються серйозні державні рішення, чим керуються ті, хто їх приймає, і чого варто чекати від наших політичних діячів. Але ж як відповісти на ці запитання, коли не розумієш людину! Або, як, у свою чергу, можна відчути політика, його характер і принципи, коли не знаєш про нього та про його життя майже нічого!
Автори цього матеріалу не тільки переглянули купу публікацій минулих років, але й поспілкувалися з тими, хто знав подружжя Януковичів ще тоді, коли вони жили в Єнакієво. Після цього вислів прем’єр-міністра — “Все в житті треба робити з великою любов’ю, тоді і буде результат” — вже не здавався ані даниною посаді, ані тим більше грою на публіку. Коли подібні заяви робить людина, яка пройшла такий життєвий шлях, розумієш, що це не фраза, а суть існування.
Якщо звернути увагу на інший його принцип, про який і він неодноразово заявляв, і його дружина, і ті, хто працював з ним не один рік, а саме: “Якщо людина не залишається сама собою, то вона втрачається як особистість. Рівень знань, підходи, стиль роботи можуть змінюватися, але не риси характеру”, то багато сьогоднішніх рішень та вчинків голови уряду і розуміються глибше, і підтримуються краще.
...Жили молодята Януковичі бідно, втім, так жили, практично, усі. А ось затишок родині кожна господиня створювала по-своєму. Людмила намагалася зробити так, щоб у домі добре було усім – рідним, чоловікові і сину-первістку. За чоловічою спиною долати негаразди було легше. Щоправда, з часом бачити його вдома доводилося нечасто.
В 26 років чоловіка призначили директором і величали вже по імені та по батькові – Віктором Федоровичем. А почалося все з того, що молодому механіку виробничого об’-єднання “Орджонікідзевугілля” довелося пояснювати керівництву, чому шахтарів вчасно не привезли на роботу. Хоча і не його це була компетенція, але Віктор у причинах надзвичайної події розібрався. І водночас висловив свої пропозиції, щоб виключити подібні зриви і надалі. Начальство ініціативу оцінило і, як водиться, здійснити її доручило самому Вікторові.
Так він і став директором автопідприємства (тоді в Донбасі їх називали автобазами), котре щойно створювалося як підрозділ великого вугільного об’єднання. Причому створювалося майже на порожньому місці: колишній кінний двір шахти з напівсліпими, старими кіньми, зруйнованими господарськими будівлями ремонтно-будівельного управління та з розбитими, списаними машинами.
Допомогла любов до порядку. Вичистили бруд та сміття. Перша будівля – побутовий корпус для робітників і гаражі, щоб водії порпалися в двигунах не на холоді. Люди, які не звикли до такої турботи, оцінили увагу до них нового керівництва. Справа пішла швидше, побудували механічні майстерні, приміщення для вулканізації шин. Одночасно “реанімували” машини, розбиранням та збиранням автомобільних механізмів займалися всі, незважаючи на посаду: і шофери, і механіки, і молодий директор.
На роботі пропадав майже весь час. Людмила, звісно, переживала, проте зрозуміла – для всіх же старається. Через три роки колектив уже пишався своєю автобазою. А як приємно було почути молодій жінці слова подяки чоловікові від людей за те, що і дорогу до автотранспортного підприємства, що йшла через робітниче селище, допоміг заасфальтувати. Адже мешканці цієї вулиці роками зверталися до місцевої влади, щоб хоча б вибоїни засипали щебенем.
Перший серйозний досвід у житті залишається у пам’яті назавжди, як перше кохання. Відтоді Віктор Федорович Янукович живе і працює за принципом: все у житті треба робити з великою любов’ю. Люди, які знають його багато років, кажуть, що до всього, зокрема й до любові, він ставиться зі всією відповідальністю.
Ось лише один приклад любові батьківської. Молодший син – тезка прем’єр-міністра – згадує, як серйозно батько давав доручення синам. Влітку вони завжди були на селі у бабусі. У неділю, перед тим, як поїхати на роботу до Донецька, батько, нічого не забуваючи, водить Вітю садочком та по подвір’ю і каже: “Ось тут треба пофарбувати, тут викопати, а тут прибрати”.
Дійсно, дати завдання Віктор Федорович вміє! Це вам кожний підтвердить, кому раніше або зараз доводиться працювати під його керівництвом. “В п’ятницю приїду, перевірю”. Ну, до п’ятниці часу – вагон. І Вітя, не довго думаючи, – на поле, ганяти у футбол. День грає, два, три... На четвертий душа вже свербіти починає. А на п’ятий, з шостої ранку – лопату в руки і за роботу. Ввечері все готове. З’являється батько: “Ну, пішли, показуй, що зробив...” Нічого не забуде, все проконтролює і всьому дасть оцінку. На повному серйозі. Така у нього любов – вимоглива.
До речі, і синам на користь. Самостійними хлопці виросли. Олександр і Віктор Януковичі отримали вищу освіту (Віктор продовжує навчатися в аспірантурі), мають різноманітні інтереси, теж серйозно ставляться до життя, не сидять і не збираються сидіти на батьківській шиї. Ми запитали у Сашка, чи радиться він інколи з молодшим братом. “Звичайно”. “ Але ж він на вісім років молодший!” “А хіба не може трапитися ситуація, коли мій батько попросить у мене поради, хоча він старший на 23 роки!”
...Ми були в Єнакієвому, коли з неба зривався сніжок, а під ногами розпливалися калюжі. Холодна пора. Проте розмови з земляками голови уряду проходили у теплих спогадах та палких дебатах. Віктора Федоровича добре знають не тому, що він став такою високою посадовою особою, а тому, що колись церкву допоміг збудувати, сусідці город скопав. А ще розповідають про те, як взяв він чужу провину на себе, і та людина назавжди йому тепер вдячна.
В Єнакієвому живуть здебільшого шахтарі та металурги. Їх пенсії зросли удвічі і більше. Проте, кажуть, непорозумінь та несправедливості не бракує. “Він, звісно, хотів для людей як краще зробити, — міркують земляки, — але ж треба у всіх питаннях детальніше розібратися, хоча, звичайно, всім ніколи не догодити”. Коли пенсії нараховували всім однаково, цією ситуацією не обурювався тільки ледачий. Хоча саме ледачому та система була на користь. Видобувати вугілля глибоко під землею або варити сталь у металургійних печах – дуже важка праця. Міцні чоловіки здоров’я втрачали на роботі. Інша справа, що і тоді, і зараз не менш важлива праця вчителя, лікаря оплачувалась незаслужено мало. Для прем’єра ця тема – давній біль.
Віктор Федорович згадує, як йому, щойно призначеному губернаторові Донецької області, довелося зустрічатися з вчителями-страйкарями. Люди більше трьох місяців не отримували і мізерної зарплатні. “Це ж в основному жінки, — розповідає Янукович, — дивлячись їм в очі, я пообіцяв (хоча на той час і не знав як), що борги повернемо. І ми дійсно вирішили тоді цю проблему в області”.
А що стосується заробітної плати і пенсій, то й це питання, хоч і не з ходу, але скоро буде вирішене. Таку мету уряд Януковича поставив перед собою. В 2003 році в Україні вперше за роки незалежності на 100 відсотків були профінансовані всі соціальні програми.
Дуже хотілося б допомогти усім і зразу. Та роздавати безвідповідальні обіцянки – не стиль Януковича. І земляки прем’єра розуміють, що не все від уряду залежить, та й різних “добродіїв” вдосталь. “Віктор – нашої породи, — жартують єнакієвці, — парубок міцний, упорається”. Міцний, міцний, але ж не машина! Про те, як дістається йому досягнення поставленої мети, знає лише його ангел-охоронець , його друга половинка – Людмила Олександрівна. “ Шкода, — каже вона, — що голуби Віктора Федоровича в Донецьку залишились. Дуже він цих птахів любить. Завжди заспокоюється з ними після важкого дня. Сяде, дивиться, слухає їх. Я теж, бувало, прийду, сяду поруч, милуюся голубами. У цих птахів особлива енергія, дуже добра...”.
Велика та мала політика, бізнесові пристрасті та регіональні проблеми – все це суєта. Хоч і банальна ця істина, та все ж — тільки любов вічна.
Вероніка ЛАНЕЦЬ.
Тетяна БОРИСЕНКО.