Знаю, що заздрість — не найблагородніше почуття, та все ж по-доброму позаздрила сусідам-полякам, почувши вчора у міжнародних новинах повідомлення про те, що у них прийнято закон, який надає суттєві преференції польській пісні...
Знаю, що заздрість — не найблагородніше почуття, та все ж по-доброму позаздрила сусідам-полякам, почувши вчора у міжнародних новинах повідомлення про те, що у них прийнято закон, який надає суттєві преференції польській пісні. Для неї значно збільшено ефірний час на радіо й телебаченні, до того ж це має бути не нічний період, а час із шостої ранку до 24 вечора. А якщо до ефіру допускатимуть молодих виконавців — це також заохочується. І це, зважте, при тому, що поляки зовсім не страждають від засилля російської попси і тюремного шансону. А хто ж подбає про нашу українську пісню? Адже у нас є стільки талановитих і композиторів, і виконавців, і поетів-піснярів. Але хто їх чує і знає? В якому стані перебувають українська естрада, український шоу-бізнес, продемонструвало телебачення під час Різдвяно-Новорічних свят. Такої ганьби ще треба пошукати. Навіть у досить популярних шоу на СТБ, як «Україна має талант» чи «Ікс-фактор», переважно звучать пісні іноземною мовою. І навіть якщо вони високої мистецької вартості, а не на кшталт «Ты — мой штепсель, я твоя розетка», усе ж це чужі пісні. Уже багато років знаю талановитого самодіяльного композитора із Рожищ Анатолія Вольського, який видав три прекрасних пісенних збірники на слова як класиків, так і сучасних українських поетів. Тільки хто ті пісні чув? А скільки таких Вольських в інших регіонах від Заходу до Сходу? Пісня — це те, що єднає людей і робить народом. Ми ж покірно дозволяємо перетворювати себе на отару.
