ОЛЕКСАНДР ЛАЗОРКО: «ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО ВОЛИНЬ МАЄ ГАРНЕ МАЙБУТНЄ»*

Час Новорічно-Різдвяних свят — привід поговорити про добрі справи. Саме їх щедро та щиро дарує волинянам благодійний фонд «Волинь має майбутнє». Тож наша розмова — з його головою Олександром Лазорком (на фото). Він — вимогливий керівник, турботливий батько, люблячий чоловік, людина, яка ставить перед собою мету і обов’язково досягає її. Голова фонду упевнений, що гарний результат дається лише наполегливою працею. Олександр Іванович — впливовий у бізнесових колах, очолює одне з найбільших в Україні державних підприємств «Укртранснафта» у Києві. Проте не забуває Волинь, добре знає потреби земляків, бо тут народився й виріс, сюди лине помислами та серцем


Наталія ЗІНЧЕНКО

– Олександре Івановичу, ви — корінний волинянин, росли і вчилися тут, у Луцьку. Якими були ці роки?
— Народився я у селищі міського типу Локачі 1972 року. Та коли тата перевели на роботу в обком партії, ми переїхали в Луцьк. Мій батько, Іван Михайлович, був останнім першим секретарем обкому партії. Тож мені з такою біографією було і просто, і непросто водночас. Важко було навчатися у Волинському державному університеті за спеціальністю «Історія та право» в час, коли в державі почались демократичні процеси. У нашій групі були тернопільські та івано-франківські хлопці, які вже давно пройнялись ідеєю національного відродження держави, і мене, сина комуніста, сприймали в штики. Але я добре вчився, і це було переконливим аргументом для налагодження добрих стосунків між нами.
Після закінчення університету я займався бізнесом на Волині, згодом був головою правління Надвірнянського нафтопереробного заводу. Здобув другу вищу освіту, став кандидатом технічних наук. Де б не працював, на вихідні щоразу приїздив до Луцька, де жила вся моя родина. До речі, тут народилося троє моїх дітей: два сини та донька. А з дружиною своєю я познайомився під час навчання — ми здобували освіту в одній групі. Закохався в неї відразу і досі щиро дякую їй за дітей, тепло та любов, які вона дарує нашій дружній родині. Зараз я працюю в Києві — очолюю державне підприємство «Укртранснафта». Кожних вихідних завжди приїжджаю на Волинь, де живуть мої батьки. З нею мене пов’язує все, я усвідомлюю, що це — моя батьківщина, тож і дім я збудував на Волині — хочу тут жити й надалі.
— Заснований вами благодійний фонд «Волинь має майбутнє» уже зробив чимало добрих справ. Зізнайтеся, створення фонду — це данина моді чи щире бажання подбати про тих, кому живеться важко?
— Я та моя родина давно хотіли допомагати тій категорії людей, яка найменш соціально захищена. Мої батьки — люди скромної вдачі, про це скаже кожен, хто знає їх. Так вони виховали і нас із сестрою. Мама завжди мені говорить: «Якщо маєш зайву копійку, то поділись нею з людьми». Саме тому ми вирішили заснувати фонд, який міг би акумулювати кошти нашої родини, залучати інших небайдужих людей, меценатів, готових підтримати наші проекти допомоги людям. Перше завдання — створення на Волині медичних центрів із сучасним діагностичним обладнанням. Я хотів би, щоб у кожному районному центрі було таке обладнання, куди б могли приїжджати люди з сіл, бо 90% запоруки здоров’я людини — це вчасне діагностування.
Другий напрямок діяльності фонду — розвиток дитячого та юнацького спорту. Як президент Львівської баскетбольної команди суперліги України «Політехніка-Галичина» я опікуюся нею вже шостий рік. Хотілося б розвивати на Волині поряд з баскетболом та волейболом ще й карате. Тому активно допомагаю Волинській федерації кіокушинкай карате, яка показує непогані результати на змаганнях різного рівня. Думаю, із цих видів спорту ми досягнемо хороших результатів, і я докладу всіх зусиль, аби баскетбольна команда з Луцька грала в найвищому дивізіоні.
Розвивати дитячий і юнацький спорт потрібно, насамперед облаштовуючи майданчики при школах, дитсадочках, дитячих будинках. Тільки виховання у дітей любові до здорового способу життя забере їх з вулиць, підвалів, відволіче їхню увагу від наркотиків та алкоголю. Зараз, на жаль, у підростаючого покоління дещо змістилися цінності, тож я хочу спрямувати зусилля фонду саме на оздоровлення нашої молодої генерації.
— Олександре Івановичу, чи вірите ви у містику цифр, адже ми перетнули межу 2013 року?
— Я вважаю, що нам усім потрібно максимально використати позитив минулого року і перенести його в рік прийдешній. А щодо цифр — це як поставитися до них. Думаю, що потрібно робити багато добра, допомагати людям, реалізовувати свої плани. Принаймні від нашого фонду добра буде ще більше, тому я переконаний, що Волинь має гарне майбутнє!