ЗА 100 РОКІВ НІ З КИМ НЕ ПОСВАРИЛАСЯ

Рецепт довголіття Оксани Софронівни Гінайло(на фото) — любов до людей, віра в Бога і працьовита вдача

Мирослава ЦЮП’ЯХ


—Війни пережити — то вам не жарти, — каже жителька Шацька Оксана Софронівна Гінайло, яка нещодавно відсвяткувала 100-річний ювілей. — А послав мені Бог таке довге життя тому, що я ніколи ні з ким не сварилася.
От вам і рецепт довголіття. Найголовніша складова його — безмежна любов до людей. І ще одна цікава деталь: у щоденний раціон Оксани Софронівни обов’язково входять мед і часник.
Життя її починалося з лихоліття Першої світової, біженства у Пензенську губернію. Коли повернулися, треба було з нуля починати обживатися. Тато мав золоті руки і був великим трудягою. Збудував хату — на той час простору і з великими вікнами, в ній і зараз живе Оксана Софронівна. Роботи було дуже багато, тому маленька Оксана закінчила тільки два класи польської школи, а далі стала працювати нарівні з батьками.
Заміж вийшла за інваліда без руки. Згадує, як носила у Заболоття цибулю продавати, щоб мати якусь копійку. А потім знову війна, страх і сльози.
— Могила, яку зробили для вбитих у Шацьку людей — завбільшки з дві мої хати. Наклали трупів рівненько з землею. Там і брат мій старший лежав… Не дай Бог комусь таке пережити, — спогади про воєнні жахіття раз по раз каламутили плесо мирних думок бабці Оксани.
Вже 30 років Оксана Софронівна живе в хаті одна. Чоловік, вимучений фронтовими болячками, помер. Не дожили до маминого ювілею і двоє синів. Один лишився — Петро, а є ще 7 внуків і 7 правнуків, є доброї душі сусіди, яких ювілярка називає рідними, бо і води в хату принесуть, і смачненьким пригостять.
— Мама боїться бути для нас тягарем, тому ніколи ні про що не просить, не скаржиться. Принесемо продукти з магазину — вона зварить їсти, наносимо дров — затопить хату. В кімнатах у мами завжди чистота і порядок. Восени вона ще й картоплю сама копала, — розповідає син Петро Михайлович.
— А що ж я буду робити в теплу пору року? Як у свято посиджу півдня без роботи, то потім ледь розворушуся. Мушу рухатися, хоч і в ногах сили нема, і рук не можу підняти. Ходжу подвір’ям, щось роблю, часто буває, що впаду. Сусіди побачать, піднімуть, а я знову берусь до роботи, — каже Оксана Софронівна.
Зранку і ввечері бабця Оксана немало часу присвячує молитвам. Знає такі старовинні, що рідні навіть хочуть записати їх, щоб залишилися нащадкам. З вуст найстаршої представниці роду молодші склали генеалогічне дерево з чотирма гілками-поколіннями. Знаково, що ювілярка пам’ятає імена всіх: і живих, і тих, хто упокоївся. За всіх і молиться.