«16 березня 2004 року народився хлопчик. У серці в нього були дві дірки, а ще був синдром Дауна...
«16 березня 2004 року народився хлопчик. У серці в нього були дві дірки, а ще був синдром Дауна.
«Мамо, — сказали лікарі, — ваша дитина — не жилець, залиште його». Але мама вирішила по-іншому. Вона забрала хлопчика, а потім вони разом пережили жахливі операції й реабілітації та ще багато чого, що не під силу звичайній людині. Нині цей хлопчик ходить у школу. Він знає напам’ять усього Пушкіна, читає, грає,.. росте, як усі. Та головне, він оточений любов’ю, він не відає зла. Його заштопане серце чистіше від кришталю. І все, чого він хоче від будь-якої людини, яка зустрічається на його шляху, — це дружніх обіймів. Це найніжніша людина на землі. Це мій брат. І моя гордість». Ця сотня слів про справжню любов з’явилася у Фейсбуці людини, яка знає проблему зсередини, з нагоди виступу на столичній сцені легендарного Jostiband orchestra, серед музикантів якого — люди із синдромом Дауна. І, повірте, це зовсім не виняток. Моя подруга щоразу, повернувшись зі Львова, розповідає про сина своїх однокурсників, якому 47-а хромосома не завадила вивчити іноземні мови, бути ведучим літературних вечорів, двічі побувати на аудієнції у папи римського Іоана-Павла ІІ і ще багато чого досягти у житті.
