ПАТРІОТКА ТЕТЯНА БАЙДА МАЄ БУТИ ПОЧЕСНИМ ГРОМАДЯНИНОМ ЛУЦЬКА*
Так вважає кандидат у депутати обласної ради по Луцькому виборчому округу №37 від партії «УДАР» Олександр Лазорко. У Тетянин день, 25 січня, він напросився привітати з днем ангела знану патріотку, яка за ідею вільної, незалежної України 15-річною дівчинкою була засуджена радянською владою на 10 років таборів, але не скорилася...
Так вважає кандидат у депутати обласної ради по Луцькому виборчому округу №37 від партії «УДАР» Олександр Лазорко. У Тетянин день, 25 січня, він напросився привітати з днем ангела знану патріотку, яка за ідею вільної, незалежної України 15-річною дівчинкою була засуджена радянською владою на 10 років таборів, але не скорилася.
Наталка ЗІНЧЕНКО
Потрапити на третій поверх у квартиру сина, в якій мешкає Тетяна Мусіївна Байда, у під’їзді допомагають вазони. Їх, доглянутих, тут чимало. Пані Тетяна зустріла гостя усмішкою. У її блакитних очах — душевна теплота, якась особлива жіноча м’якість і щирість. З вигляду не скажеш, що ця жінка відсиділа у таборах ГУЛАГу, важко працювала, рано стала вдовою. І вже зовсім не віриться, що восени їй виповниться 80 років. Тетяна Байда написала і видала 13 книг. Це — казки, романи та художньо–документальні повісті, в яких відтворено факти з національно–визвольної боротьби українського народу проти польських, німецьких і московських окупантів. Усі книги пронизані любов’ю до України, патріотизмом, гідністю, в них підносяться найвищі людські чесноти. Тетяна Мусіївна запрошує гостя до скромної вітальні з портретами Шевченка у рушниках і Лесі Українки. На столі лежать її книги. Починається розмова, під час якої подекуди в обох на очі навертаються сльози. Лазорко: — То що ж було в отих ваших віршах, пані Тетяно, за які вас, 15–річну дівчинку, засудили аж на 10 років таборів?! Байда: — Слово — зброя. Мені слідчий казав: «Ты своими мерзопакостными стишками могла бы убить. Оружие — стреляет. Ну, сколько там может убить? Ну, сотню. А ты могла бы убить много душ». Лазорко: — Дійсно, у ваших книгах на першому місці — любов до України, до українців. Вони правдиві, вчать нас бути гідними, чесними, працьовитими. Я думаю, ваші книги потрібно вивчати у школах на позакласному читанні, на факультативах. Адже сьогодні, на жаль, згадки про українську національну свідомість потихеньку зникають із підручників, тому це потрібно зробити обов’язково. Байда: — Ви знаєте, завжди, коли видається книжка, а всі вони виходили тільки на Волині, в основному в обласній друкарні, то й обов’язково розповсюджуються по районних бібліотеках. Але, на жаль, я думаю, чомусь так відчуваю, що моїх книжок не читають. Є дві, які, я впевнена, — читабельні. Ось одна — «Довго мовчали смереки», про яку мені навіть напередодні, місяць тому, з Києва зателефонував Шкляр (Василь Шкляр, автор історичного роману «Залишенець. Чорний ворон» —авт. ) і сказав: «Коли я зніму свій фільм про «Чорного ворона», то обов’язково порекомендую вашу книгу «Довго мовчали смереки» для сценарію». Забрали до Києва і увесь наклад моєї повісті «Біла хустка». Лазорко: — Ви пройшли такий нелегкий життєвий шлях. А чи хтось вам допомагав у тяжких ситуаціях? Байда: — Ви знаєте, зовсім прості люди. Коли повернулася з таборів, люди мені передали зошит віршиків, які я писала ще до арешту і які заховала під кроквою на даху. А у нас хата була під бляхою. Здирали ту бляху — тож конфіскація майна була. І ті майстри знайшли та зберегли листівки. У мене є навіть ті листівки, які тоді розповсюджували. До селян — щоб не вступали в колгоспи, до вчителів — щоб не змушували наших дітей у комсомол вступати, до військових — ми навіть в цих червоних казармах перекидали їм через паркани — щоб вони не стріляли у наших хлопців із лісу. А я не знаю навіть прізвищ людей, які все це зберегли. Та щоб видатись, я не зверталась нікуди. У мене все лежало під підлогою у підвалі. І всі ці книжки видані уже за незалежної України, на мою пенсію. Бо у мене таке кредо життя: Усе від мене заберіть. Лише пречисту і нетлінну, Святу любов до України Не відбирайте, залишіть! Лазорко: — Тетяно Мусіївно, а знаєте, я, як і ви, жив у місті Надвірна Івано-Франківської області. Мав там прописку майже 10 років, працював, був депутатом Івано-Франківської обласної ради від партії «Батьківщина». Байда: — От бачите, а я у Надвірній виходила заміж. Діти у мене хороші, виросли напівсиротами, бо чоловік скоро помер. Дуже хороші. Вони мені допомагають в усьому, поділяють мої погляди. Син такий же патріот, як і я. 28 січня рік тому я насмілилась перший раз вийти на сцену нашого Будинку культури і зробила творчий вечір. Прочитала напам’ять десь із 30 віршів. Бо читати не можу, я мушу все тримати в пам’яті. Уже сім років ходжу в товариство сліпих — не бачу. Але писати навчилась навпомацки. Тепер взялась за гуморески. Ось візьміть, прочитайте. Тетяна Байда подала Олександрові Лазорку аркуш, і він вголос прочитав її нову гумореску про зеленку та політику, смішну і водночас серйозну. А потім господиня влаштувала частування смачними млинцями із родзинками. Дякуючи їй за гостинність, за щиру й теплу розмову, на прощання Олександр Лазорко сказав: «Спасибі, шановна Тетяно Мусіївно, за ваші твори, пронизані національною свідомістю та любов’ю до України. Я горджуся тим, що такі люди живуть у нас в Луцьку. Мені здається, що міська влада повинна підтримати таких людей, справжніх патріотів. І коли я чую про те, що оголошується конкурс на звання Почесного громадянина, то переконаний, що така патріотка, як Тетяна Байда, як ніхто інший, має бути Почесним громадянином Луцька».
На фото: Олександр Лазорко давно мріяв сфотографуватись із Тетяною Байдою.