Минулої суботи понад 700 волинських гірників вийшли на акцію протесту...
Критична ситуація на вугільних підприємствах може вкрай негативно вплинути на соціально-економічний стан міста, тому минулої суботи понад 700 волинських гірників вийшли на акцію протесту...
Алла ЛІСОВА
ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ У НАС ЩЕ ДОСТАТНЬО Сьогодні, мабуть, зайвим буде детально писати про те, чим для шахтарського міста є шахти. Бо всім відомо, що воно завдячує вугільним підприємствам не лише своєю появою на світ, а й усією життєдіяльністю впродовж шістдесяти двох років. Сьогодні на чотирьох копальнях трудиться майже чотири тисячі робітників. Ви уявляєте, які проблеми можуть виникнути, коли хоча б половина їх завтра опиниться на вулиці? Тому, так чи інакше, це болюче питання почало вже мусуватися в трудових колективах, у родинах гірників, обростати різними домислами. Але, як кажуть, диму без вогню не буває. Останнім часом активно заговорили про закриття шахт. І можна зрозуміти хвилювання людей, які сумніваються у тому, що їх після втрати робочого місця відразу забезпечать рівноцінним, завдяки чому вони зможуть заробляти достойну зарплату, утримувати сім’ї. Тим більше, що маємо сумний приклад 90-х років, коли поспіхом, одним розчерком пера, «сильні світу цього» вирішили закрити шість шахт. І закрили. Але так, що наслідки оцієї так званої «реструктуризації» Нововолинськ відчуває ще й досі. «Це був справжній армагеддон», — образно сказав про цей період один профспілковий активіст. А досвідчені гірники скрушно хитали головою, розповідаючи, як на деяких підземних підприємствах брутально засипали «чорне золото», яке просилося на поверхню, знищили обладнання, яким ще можна було заробляти гроші не один рік. Натомість частина наших гірників поїхала з торбами по світах працювати чи то на московського олігарха, чи на польського пана, чи на італійського сеньйора. Однак варто зазначити й те, що п’ять із тих шести шахт офіційно не закриті (!) й досі. І причина цього — недофінансування проектів закриття вугільних підприємств у частині виконання соціальних програм. Перші тривожні сигнали на копальнях з’явилися ще рік тому, коли на підході до Червоноградської збагачувальної фабрики зупинилось більш як сто вагонів з вугіллям. Є проблеми з реалізацією вугілля й досі. Бо, як відомо, Бурштинська та Добротвірська теплоелектростанції, котрі входять у компанію «Західенерго», на які нововолинці постачали своє вугілля, перейшли в приватні руки — тепер туди надходить за більш вигідними цінами й нижчою зольністю паливо зі Сходу. А волинське виявилося не затребуваним і в інших регіонах, оскільки є інформація, що Україна експортує вугілля також із Росії та Швейцарії за ціною, в десятки разів нижчою, ніж наша. Довідково: собівартість однієї тонни волинського вугілля становить близько 2 тисяч гривень. Така ось арифметика. Тобто, нововолинські та червоноградські гірники залишаються «з носом». За словами генерального директора ДП «Волиньвугілля» Анатолія Заболотнього, зараз на складах накопичилося майже 60 тисяч тонн вугілля. Його нікуди дівати. Виходить парадоксальна ситуація: з одного боку шахтарів, які значно зменшили видобуток вугілля торік (76 відсотків до рівня 2011 року), закликають підвищити ефективність виробництва, аби бути спроможними більше заробляти грошей, а з другого — який сенс це робити, якщо добуте паливо наразі нікуди збувати через високу ціну та низьку якість. Збагачувальна фабрика, яка теж, до речі, знаходиться у приватній власності, простоює. Тому й загальна картина вимальовується малоприваблива. Зараз фонд зарплати гірників чотирьох шахт становить близько 29 мільйонів гривень на місяць. З них вони заробляють самі в межах 3-4 мільйонів. Решта — державні кошти на покриття собівартості палива. В найкращому випадку нововолинці можуть отримати не більше половини від потрібної на зарплату суми. Та й на це, якщо відверто, не варто сподіватися. На нинішній рік через зменшення вуглевидобутку зменшилася і сума дотації на 88 мільйонів гривень. Тобто, настав такий час, коли держава вирішила позбутися такого тягаря. Спочатку у вересні минулого року з’явився урядовий документ, яким передбачалося виставити нововолинські шахти на приватизацію, передавши їх у приватні руки цілісним майновим комплексом. Потім була ідея корпоратизації (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) — перший крок до приватизації. 13 грудня 2012 року міністр палива та енергетики Юрій Бойко видав наказ про №1004 «Про здійснення передприватизаційної підготовки», згідно з яким ДП «Волиньвугілля» значилося у списку таких, що в майбутньому підлягають приватизації. Воно й зрозуміло: ніщо не вічне. Але цікаво те, що саме тоді нововолинці були в міністерстві на захисті програми діяльності шахт і, як кажуть, мова зовсім не велася про таке скороспішне закриття. І тут — на тобі! Навіть якщо його не уникнути, то має відбуватися цей процес цивілізовано і по-державницьки, аби зменшити негативні наслідки і для людей, які там працюють, і для міста. А вже 28 грудня 2012 року перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Ігор Попович затвердив ще один документ під назвою «Поетапний план дій щодо передачі збиткових шахт на підготовку до ліквідації». Це стало для керівників державного підприємства громом серед ясного неба. У цьому списку — три нововолинські шахти ДП «Волиньвугілля» — №№1, 5, які об’єднані в одну виробничу структуру — шахтоуправління «Нововолинське», та шахта №9. Якщо копальня №5 реально відпрацювала всі балансові запаси і її колектив попереджений про закриття, то гірники шахти №1 торік достроково виконали річний план із проходження гірничих виробок і видобутку вугілля. На першому вугільному, на думку фахівців, достатньо запасів палива, щонайменше років на п’ять, та й вугілля там доволі непогане. Це саме можна сказати й про дев’яту шахту. Принципово, що міністерством не дотримано вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та галузевої угоди, згідно з якими профспілкові організації повинні бути проінформовані про заплановані дії щодо змін в організації виробництва і праці не пізніше, ніж за три місяці. На думку голови Волинського теркому профспілки працівників вугільної промисловості Юрія Калістратова, складається враження, що Міненерговугілля не має чіткого плану дій щодо приватизації державних вугледобувних підприємств, таких, як ДП «Волиньвугілля». Разом із тим варто зазначити, що коли раніше фактично єдиною причиною закриття шахт ставала відсутність запасів вугілля, то нині вагомим аргументом наводиться техніко-економічна неспроможність. Але хто винен, що впродовж тривалого часу не оновлювалося застаріле морально й фізично обладнання і що шахтарям доводилося працювати на латаному-перелатаному? Якщо брати до уваги цей фактор, то й так дивує, як, працюючи на такій зношеній техніці, наші шахтарі справлялися з плановими завданнями. Зараз на шахті №9 готова до пуску нова лава, як і на «Бужанській». До речі, на це найбільш перспективне вугільне підприємство для розвитку торік мало бути виділено 19 мільйонів гривень, а не отримано ні копійки. Як відомо, у 2012 році Міністерство енергетики та вугільної промисловості розробило «Програму розвитку вугільної промисловості на період до 2030 року», згідно з якою шахти №1 та №9 підлягають приватизації відповідно в 2015 та 2017 роках. Саме на той час повинна була повноцінно запрацювати довгоочікувана шахта №10, куди мали перейти працівники згаданих копалень. Чому сталися такі зміни, в результаті яких можуть серйозно постраждати і велика армія гірників, і місто та область — про це ніхто не говорить.
КОМУ ВИГІДНИЙ ДОВГОБУД? Пригадую, як у далекі 70-і роки на полях Поромівської сільської ради бовваніли в різних місцях бурильні вишки. Ми, дітлахи, тішилися: буде нова, сучасна шахта. А дорослі скептично махали руками, а згодом, коли вирубали лісові насадження, критично висловлювалися. Коли у вісімдесятих справді почалося будівництво, принісши в тамтешні села спочатку блага цивілізації у вигляді шосе та робочих місць «під носом», всі повірили — нове підприємство буде. Та чим ближче до фінішу, тим повільнішими ставали темпи його будівництва, все частіше переносилися строки здачі такого стратегічно важливого об’єкта. Вже й не перелічити, скільки найвищих посадових осіб, у тому числі два прем’єр-міністри, кілька міністрів, відвідали десяту шахту й щоразу пафосно повідомляли, що ось-ось її перша черга буде введена в експлуатацію. Що керує державними мужами, від яких залежить строк здачі в експлуатацію цієї копальні, де запасів вугілля вистачило б на півстоліття і яка б дала роботу півтори тисячі працівників, які не поспішають завершити її? Бо, за останньою інформацією, перша черга шахти №10 буде здана в експлуатацію аж через… три роки. Скажіть, хіба можна за таких умов ставити питання про закриття інших шахт, які працюють? Адже щоб нарізати лаву, знадобиться не менше року, а то й два. Те, що в будівництво вкладені шалені кошти, неважко переконатися, ступивши на будівельний майданчик шахти та оглянувши адмінприміщення, інші поверхневі будови виробничого характеру. Роблячи все за європейськими стандартами, очевидно, хтось мав намір у майбутньому отримати показове вугільне підприємство, аналогів якому в Нововолинську однозначно немає. Та чи легше від того гірникам, які останнім часом потерпають від скорочень та хронічної невиплати зарплати? За найскромнішими підрахунками, для завершення будівництва потрібно не менше півмільярда гривень. Зрозуміло, таких грошей держава не має. Як і не вистачило їй 5 мільйонів минулого року (із запланованих 118 на шахту надійшло 113). А це — невиплата грудневої зарплати працівникам ДП «Передпускова дирекція шахти №10», про що сказав голова профкому Павло Процюк. Він також наголосив, що на 2013-й рік на шахту «забито» всього 115 мільйонів гривень — зарплата, підтримка поверхневих споруд, ведення невеличкого будівництва. При тому через чиновницьку тяганину щороку фінансування їм відкривають не раніше, як на Пасху. А як жити всі попередні місяці — це нікого не цікавить. Профспілковий керівник також повідомив тривожний факт: через довготривалість робіт під землею по багатьох гірничих виробках вже складені дефектні акти. «Чого бідний?» — напрошується класичне українське народне запитання. На цьому проблеми шахтарів десятої не вичерпуються. Як уже повідомляла наша газета, торік фактично було розформовано ТзОВ «Луганськшахтобуд», майже 200 його кваліфікованих робітників пішли на «біржу праці». Голова профспілкового комітету Сергій Комаров озвучив невтішні цифри: заборгованість їхнім працівникам у сумі 3 мільйони 236 тисяч гривень «висить» ще з вересня, за виконані роботи не виплачено також близько 2 мільйонів гривень. А всього за три роки держава заборгувала їм майже 19 мільйонів. Сергій Комаров пропонує запросити на шахту міністра, депутатів Верховної Ради, аби вони почули про критичний стан справ на новому підприємстві, яке мимоволі старіє.
ДОЛЯ ШАХТ — ЦЕ ДОЛЯ МІСТА На цьому наголосили генеральний директор ДП «Волиньвугілля» Анатолій Заболотній, нововолинський міський голова Віктор Сапожніков, виступаючи як перед учасниками спільного засідання президії Волинського теркому профспілки працівників вугільної промисловості та громадської ради при виконавчому комітеті Нововолинської міської ради, так і на суботньому мітингу-протесту. Адже, як відомо, закрити відразу три шахти — це різати, як мовиться, по живому. Бо з усіх 3700 працюючих на шахтах та підприємствах «Вуглепостачзбут», «Волиньвантажтранс» вісімдесят відсотків — нововолинці. Забрати їхню зарплату — це «вимити» з обігу 25—30 мільйонів гривень, що є близьким до катастрофи. Це — невиплата заробітної плати бюджетникам, несплата комунальних платежів та інші не менш неприємні речі. 15 років тому зусиллями обласної та міської влади було створено державне підприємство «Волиньвугілля», завдяки чому й зберегли чотири шахти. Виходить, що все тепер треба перекреслити? Нововолинський міський голова сподівається, що й цього разу вдасться знайти вихід із скрутної ситуації. Має велику надію на підтримку голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, який свого часу допоміг створити в Нововолинську та селищі Жовтневому територію пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Вона, як відомо, дала друге дихання Нововолинську, однак, на жаль, останні роки не діє, хоч закону стосовно цього ніхто не відміняв. То чи не на часі ставити питання про зняття мораторію? Марно сподіватися, що за нинішніх економічних та політичних умов до нас прийде іноземний інвестор. Доречна була б зараз та вудочка, якою нововолинці вміють ловити рибу — маю на увазі територію пріоритетного розвитку. Тепер знов щодо шахт. Заради справедливості варто сказати, що депутати Нововолинської міської ради впродовж минулого року неодноразово приймали звернення до високопосадовців усіх рівнів з вимогою звернути увагу на стан вугільних підприємств. Не залишаються вони байдужими й тепер, ініціюючи скликання позачергової сесії з цього питання. За словами голови Волинського теркому працівників вугільної промисловості Юрія Калістратова, який надіслав декілька листів щодо критичної ситуації на шахтах у різні інстанції, невдовзі має відбутися нарада на рівні ЦК профспілки вугільників, куди будуть запрошені генеральні директори підприємств і об’єднань, профспілкові лідери та голови міст, де розміщені шахти. Саме там нововолинці повинні ще раз озвучити інформацію про недопустимість таких необдуманих кроків і запропонувати єдино правильні заходи, які можна і треба прийняти вже сьогодні. Щонайперше — дати можливість допрацювати промислові запаси на шахтах №1 та №9 «Нововолинських», домогтися держпідтримки на розвиток відокремленого підрозділу «Шахта «Бужанська», терміново посприяти виділенню коштів на шахту №10 та на закриття шахти №5, якого вже не уникнути. Розглянути також питання щодо можливості побудови в області заводу з переробки вугілля на газ, що дасть змогу збувати добуте паливо. Тобто, у цій ситуації треба діяти наполегливо, а разом із тим і зважено. Страйки, інші заходи громадського протесту ні до чого доброго не приведуть. Бо шахтарям потрібні робота й заробітна плата. А тому зупинка виробництва недопустима. І насамкінець. Слушні слова мовила голова профспілкового комітету шахти №5 Ірина Цибень, зазначивши, що наші вугільники зрозуміють ситуацію, але тільки б не кидати їх напризволяще. А ветеран профспілкового руху Євген Приступа, який довгий час очолює профспілковий комітет шахти №9, підкреслив: «Нам треба залишатися оптимістами. Шахтарі наші вистоять, але їм потрібна підтримка…». P.S.Коли вже матеріал був готовий до друку, прес-служба облдержадміністрації повідомила, що надійшов на погодження проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.03 1997 р №280». Ним Міністерство енергетики та вугільної промисловості України пропонує завершити фінансування залишкової вартості проектів ліквідації шахт №№2,7,8 «Нововолинські» (роботи полягають у водопониженні в районі відпрацьованих пластів), а також передати на підготовку до ліквідації шахти №1 та №5 «Нововолинські» у 2014–2015 роках. Про ліквідацію шахт №9 та «Бужанська» в офіційних документах на часі не йдеться.
