Наталії Оксенюк із Колок, що на Маневиччині, пощастило: послухавши поклик свого серця, вона вийшла заміж в екзотичну країну Індію і жодного разу про це не пошкодувала...
Сьогодні вийти заміж за іноземця — не дивина. Та все ж не кожна дівчина зважиться на такий крок, тим більше коли твій обранець — мусульманин. Великий ризик зіткнутися з нерозумінням, потрапити в гарем, а то ще й гірше — у рабство. Але Наталії Оксенюк із Колок, що на Маневиччині, пощастило: послухавши поклик свого серця, вона вийшла заміж в екзотичну країну Індію і жодного разу про це не пошкодувала. З індійським чоловіком у неї найтепліші стосунки, міцна любов і ніколи не виникає серйозних скандалів. Правин Чаудхарі поважає і цінує дружину, Наталія відповідає взаємністю. Разом виховують двійко прекрасних дітей: тринадцятирічного Тимура та восьмирічну Соню
Людмила ВЛАСЮК
—Ми виросли в різних культурах, виховані в різних традиціях, та відчуваємо велике споріднення душ, — зізнається Наталія. — Маємо схожі захоплення, багато подорожуємо. Тепер я точно знаю, що любов перемагає не лише у фільмах, а й у реальному житті. Закінчивши Колківську школу, дівчина вступила до Харківського механіко-технологічного технікуму. З майбутнім чоловіком вони навчалися у різних навчальних закладах, однак їхні гуртожитки знаходились поруч. Ось там іноземний студент і запримітив українську красуню. — Зустрічалися ми чотири роки. Відчувала, що це саме та людина, яка потрібна мені у житті, однак вийти заміж за іноземця — це завжди дещо відважний вчинок, оскільки потрібно залишити своє звичне і рідне оточення та прижитися і навчитись бути щасливою у чужому, — каже Наталя. — Тому я все ж вагалась, чи стати дружиною Правина. Однак у 1997 році ми таки зіграли весілля, яке спочатку відсвяткували у Колках. Правин був у захваті від української музики та традицій! Наталія, як і багато українських дівчат, із цікавістю переглядала індійські фільми. Тож любов до Індії у моєї героїні виникла відразу після першого побаченого фільму. Коли ж побувала у Делі, переконалась: все справді так, як в індійському кіно. — Здавалось, ніби потрапила на іншу планету, — розповідає наша землячка. — На вулицях зустрічались переважно чоловіки в архаїчному одязі. Поміж людьми вільно гуляли корови, собаки, проводили верблюдів. Поруч проїжджали машини, мотоцикли, велосипедисти. Та найбільше приваблювали тутешні мешканці, їхня поведінка і щирий інтерес до іноземців. Побачивши, що ми поважаємо їхню культуру, вони й до нас почали ставитись відповідно, тож незабаром у мене з’явилося багато друзів. Родичі чоловіка теж сердечно прийняли мене, незважаючи на те, що я українка, а шлюби у них переважно укладаються з жінками своєї касти. А ще я дуже вдячна їм за те, що вони з прихильністю ставляться до православної віри. Переїхавши сюди, я зрозуміла, чому в Індії весілля відбуваються ввечері: приміщення прикрашене живими квітами та гірляндами з різнокольоровими лампами, тож виходить надзвичайно гарна картина. Обручки молодята одягають ще на заручинах, а на весіллі обмінюються намистом із живих квітів, яке потім міняють на золотий ланцюжок з кулоном (мангальсутр) — ознака заміжньої жінки. На початку Наталя зовсім не знала хінді, адже з чоловіком вони спілкувалися російською. За десять років вона вже досконало вивчила мову та індійські традиції. Правин же, ще будучи в Україні, почав займатись бізнесом, тож першою їхньою покупкою після переїзду в Індію була квартира. Ну а Наталя, як і належить справжній індійці, займається дітьми та домашнім господарством. Як переконує жінка, в Індії дуже багата національна культура, тому тут усі свята відзначають яскраво. Найбільші з них — це Дівалі та Холі. Холі — свято весни. Натовпи людей обливають один одного і всіх перехожих підфарбованою водою, кидаються різнобарвною мокрою глиною, обмінюються солодощами та вітаннями. До Дівалі — осіннього свята — починають готуватися заздалегідь: прикрашають гірляндами будинки, офіси, магазини, обмінюються подарунками. У цей день у кожному домі запалюють свічки, які мають горіти цілу ніч. Існує повір’я, що цієї ночі приходить богиня Лакшмі, яка приносить достаток та благополуччя. — Важливі і сама підготовка до урочистості, роздача традиційної святкової їжі, куди обов’язково входять молоко і рис, — розповідає Наталя. — Таку їжу готують у кожній домівці, всюди панує гостинність, і хто б не увійшов у будинок, його нізащо не випустять, не почастувавши святковою стравою. Коли Наталія тільки приїхала до Індії, то доволі рідко зустрічала людей в європейському вбранні. Найперший подарунок, який зробили їй батьки чоловіка, був індійський національний одяг «сальвар камідж» — це сукня та штани і обов’язкова широка шаль. «Переважно ношу європейський одяг, національний же вдягаю на свято. Ходити постійно одягнутій у сарі, довжина якого становить шість метрів, — не дуже зручно, а навчитись одягати його (обкручувати навколо тіла) — то ціла наука. Щоб носити сарі, потрібно народитися індійкою. У мене ж українське коріння, яким я, безумовно, пишаюсь», — на такій патріотичній ноті завершила розмову Наталія.
На фото: Наталія (в дівоцтві Оксенюк) та Правин Чаудхарі.
