Схоже, що нинішня українська влада не просто знущається, а дедалі цинічніше насміхається з українців...
Схоже, що нинішня українська влада не просто знущається, а дедалі цинічніше насміхається з українців. Чого вартий лише останній законопроект нардепа з Партії регіонів Олени Бондаренко про внесення змін до закону «Про інформацію»!
Олександр ПИРОЖИК, завідувач відділу діяльності влади і місцевого самоврядування
Адже за її законопроектом до конфіденційної інформації про фізичну особу мають належати дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата й місце народження. Спадає на думку історія про Інцитата — улюбленого коня римського імператора Калігули, якого той призначив сенатором Риму. Таке порівняння має право на існування, адже в коня не запитаєш ні про його національність, ні про освіту, та й місце народження не має значення. Згодом термін «інцитат» став використовуватись у переносному сенсі — як приклад свавілля правителя, божевільних наказів, які все-таки виконуються, призначення людини на посаду, що абсолютно для неї не підходить. Мені так видається, що цей закон припав би до вподоби «опозиційно–прогресивній» (на виборах) Наталії Королевській — міністру–абсурду в уряді Миколи Азарова. Або ж її рідному брату Костянтину, якого Путін призначив заступником міністра регіонального розвитку Російської Федерації. І точно був би вигідний новому голові НБУ Ігорю Соркіну, чий батько народився в Ставрополі, проживає в Москві і є заступником директора департаменту інвестицій та будівництва «Газпрому». Із засекреченими даними про місце народження на ключові державні посади в Україні можна було би «підтягувати» не лише близьких родичів, а й будь–яких «варягів». Схожі «експерименти» в нас уже проводяться. Приклади — призначення Януковичем двох останніх міністрів оборони України — Дмитра Саламатіна і Павла Лєбєдєва. Перший — до 2005 року — взагалі мав громадянство Російської Федерації, другий — уродженець Краснодарського краю. Обидва здобували базову освіту на територіях сусідніх держав. То про яку (точніше — чию) оборону такі міністри насамперед дбатимуть? А може ківалови–колесніченки–бондаренки просто використовують проти українців прийоми «гри в страшилку»? Як це було, наприклад, із законопроектом «про наклеп». Наганяють на людей жаху, щоб потім сказати, що «перебрали міру». І тишком–нишком «провести» через парламент трішки меншу «страшилку». Скажімо, віднести до конфіденційної інформації лише дані про освіту. І тоді на високі державні пости можна буде цілком законно призначати «потрібних людей» узагалі без освіти або ж із «липовими» дипломами. І чим такі чиновники будуть ліпші від імператорського коня? — Вони вже з нас телят зробити надумали? — перевів «конячу» тему на «телячу» мій знайомий, почувши про цю законодавчу ініціативу. — Звісно, їм же потрібен не народ, а безлика сіра маса людей без «роду–племені», яка не задумуватиметься про свою історію та походження. Такими легко було б управляти. Але вони вже запізнилися: народ став прозрівати… Та, на мій погляд, одного прозрівання тут мало. Треба повернути в наші паспорти графу «національність». Бо її відсутність вигідна хіба тим, для кого ця країна — чужа, як й інтереси Української держави та її нації. Якщо хтось соромиться своєї національності — нехай шукає собі країну, в якій соромитися цього не буде. Мені, для прикладу, за свою національність не соромно, як і за своїх предків–турійчан, які подарували світу феномен УПА. Пригадаю слова відомого волинського дослідника суспільної психології, професора Східноєвропейського університету імені Лесі Українки Олексія Колісника, який підрахував: серед 18 олігархів, які нині керують Україною, — жодного українця. «І доки до влади не прийдуть люди зі світоглядом Бандери — змін в Україні не буде…»
