У школі ми з однокласниками дуже любили четвер. По–перше, за передчуття п’ятниці. А, по–друге, тому, що в цей день на пошту привозили «велику» газету «Волинь», а на додачу – булочки з маком по 45 копійок...
У школі ми з однокласниками дуже любили четвер. По–перше, за передчуття п’ятниці. А, по–друге, тому, що в цей день на пошту привозили «велику» газету «Волинь», а на додачу – булочки з маком по 45 копійок. Випічки було не дуже багато і діставалася вона найспритнішим. Так ми засвоювали перші життєві уроки – до свого щастя треба йти швидко і цілеспрямовано. На останньому уроці ми трохи читали газету, трохи слухали вчительку, трохи жували булочки – і були несказанно щасливі. Четвергову «Волинь» називали «великою». Дехто брав із собою цілі стоси – для сусідів. Авторитетна дівчинка Світлана переконувала, що листоноші важко так багато ходити по селу, тому їй треба допомогти. А потім ми, несподівано для батьків і для себе, повиростали. Булочки втратили свій колишній смак – так по–особливому їх можна любити лише в дитинстві. Але залишилася «велика» «Волинь» за четвер. І сьогодні – знову четвер, і знову – «Волинь». Тепер – чи могла я подумати про це тоді – можу не тільки її читати, а й трохи писати. Тому принагідно бажаю вам доброго дня і всіх наступних. Бо з того, як проходять наші дні, і складається наше життя.
