Якось на вихідних збираюся до подружки в Рівне. Вона заздалегідь складає культурну програму. «Підемо в зоопарк, побачиш, який він у нас красивий і впорядкований», — каже бадьоро...
Якось на вихідних збираюся до подружки в Рівне. Вона заздалегідь складає культурну програму. «Підемо в зоопарк, побачиш, який він у нас красивий і впорядкований», — каже бадьоро. Звіринець справді вражає: тварини чисті, доглянуті, з лискучою шерстю, жваві, нагодовані. Думаю, що коли подружка приїде до мене в гості, у наш зоопарк її не поведу. Але вона наполегливо просить. А після відвідин ллється потік запитань: «А чому ваші ведмеді живуть у багнюці? Чому вони так ревуть? Вони голодні? Їх погано годують? Чому у вовків такі сумні очі? Чому такі хирляві коники?»... Коли подруга наступного разу приїжджає до Луцька, то вже не хоче йти в зоопарк.
