Зять екс-президента Леоніда Кучми, один із найзаможніших людей країни, бізнесмен Віктор Пінчук оголосив про намір віддати на благодійність половину своїх cтатків...
Зять екс-президента Леоніда Кучми, один із найзаможніших людей країни, бізнесмен Віктор Пінчук оголосив про намір віддати на благодійність половину своїх cтатків. Таким чином він хоче приєднатися до «Клятви дарування» — всесвітньої ініціативи найбагатших людей планети Білла Гейтса та Уоррена Баффета, які закликали жертвувати гроші на філантропічні проекти. Журнал «Forbes Україна» оцінив капітал Віктора Пінчука у 3,7 мільярда доларів, тобто віддати йому доведеться 1,8 мільярда. Та чи зможе бізнесмен, тим більше український, насправді відмовитися від таких грошей? Принаймні у нашій редакції до цієї заяви ставлення доволі скептичне…
Тамара ТРОФИМЧУК, відповідальний секретар
В ідеалі благодійність — справа хороша. Але в Україні, де все поставлене з ніг на голову, вона також спотворена до невпізнанності. Пригадується, під час нещодавніх виборів до Верховної Ради на цій темі не спекулював тільки лінивий. Дарма, що «добрі справи» окремих кандидатів тривали рівно три місяці виборчої агітації і припинялися одразу після оголошення результатів голосування. А були ж і такі «меценати», що вимагали повернути назад свою «благодійність». Навіть висаджували на півдорозі з безплатного (на час кампанії) автобуса Богу душу винних пасажирів, коли дізналися про свій програш на виборах… Сім років тому мені довелося брати участь у зборі грошей на ремонт дитячого відділення обласного тубдиспансеру. Виконуючи редакційне завдання, я тоді звернулася до кількох знаних завдяки ЗМІ в області людей з іміджем доброчинців. Деяких із них вже немає на цьому світі, тому прізвищ не називаю. Але тоді ці «благодійники» не тільки не дали ні копійки, та ще й прочитали лекцію, як можна було до них з таким звертатися. Далі ще був похід у банківські установи, що також нібито допомагали знедоленим, але й там почула: «Грошей немає». Лише в одному банку пообіцяли розглянути прохання і днів через десять переказали… 46 гривень, зібраних у працівників. На жаль, схожих історій у наші дні не бракує. І тому не варто дивуватися, що за українцями в світі закріпився імідж «черствої нації». Зокрема, у міжнародному рейтингу благодійності, укладеному фондом «Charities Aid Foundation» і соціологічною службою «Gallup», наша держава посіла 150 місце серед 153 можливих. Скажете, це тому, що ми бідні? Нічого подібного. Одна із найбідніших країн світу Сьєрра-Леоне знаходиться на 100 позицій вище від нас. Отже, справа не у грошах, а в людях. У наших моральних злиднях. Але чи означає сказане, що всі без винятку багаті не здатні на благородні вчинки? Ні, не значить. Позитивних прикладів на цю тему існує небагато, але вони є. Взірцем безкорисливого служіння ближнім можна назвати митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Нащадок старовинного графського роду після того, як став монахом у 23 роки, всі свої статки віддав на добрі справи — фінансував сиротинці, притулки, лікарні. А в сані митрополита його допомога дітям-сиротам оцінюється цифрою в 1 мільйон доларів. Якщо ж благодійність багатих все-таки можлива, то як тоді відрізнити її справжню від показної? Дуже просто: істинна благодійність ніколи себе не афішує. Святе Письмо вчить, що про добру справу має бути відомо тільки людині і Богу. Ісус Христос казав не трубити про свої благородні діла на вулицях, навіть милостиню подавати так, щоб права рука не знала, що робить ліва. Інакше це не благодійність, а щось зовсім інше.
