Дорога Червоноград — Броди на Львівщині, а правильніше те, що від неї залишилось, виглядає як кінець світу в якомусь голлівудському фільмі вже приблизно третій рік...
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
Дорога Червоноград — Броди на Львівщині, а правильніше те, що від неї залишилось, виглядає як кінець світу в якомусь голлівудському фільмі вже приблизно третій рік.
По суті, там зостався просто напрямок: нечасті автівки тихенько пробираються залишками асфальтівки і паралельними їй польовими дорогами. У тій стороні живуть мої батьки і кожна поїздка до них — то справжнє випробування. Протестуючи проти такого стану речей, люди уже перекривали цю «дорогу», благали–сварили депутатів усіх рівнів, кликали до себе телебачення, самотужки рівняли лопатами, де можна. Не помогло нічого. І далі десяткам тисяч людей непросто дістатись навіть до сусіднього населеного пункту. А для хворих таке бездоріжжя — це питання життя і смерті у буквальному розумінні. Люди гірко жартують, що єдиним шансом отримати дорогу є надання тамтешнім лісам статусу мисливських для… Президента. Бо як відомо, Віктор Федорович їздить на полювання у Сухолуччя, що під Києвом, по рівнесенькій дорозі, на яку, якщо вірити сайту «Наші гроші», пішло понад сто мільйонів… І ось цієї зими схожими на радехівські враз стала більшість українських шляхів. Винних у катастрофі знайшли одразу — виявилось, що маємо дві біди: клімат і «папєрєдніків». Син Президента Віктор Янукович, який є відомим автолюбителем, і полюбляє місити поліське болото колесами свого позашляховика, звинуватив… нікудишню українську погоду, а прем’єр Микола Азаров, як завжди — попередників, які, мовляв, навіть десятої частини не зробили з того, що вдалось йому за три роки. Один із цих попередників — колишній міністр транспорту Йосип Вінський — у свою чергу нарікав на те, що на кілометр наших доріг виділяється удвічі менше грошей, ніж у Білорусі, та й з тих значну частину розкрадають. Що ж, він — хоч і колишній, та все ж міністр, йому видніше, хто скільки краде… Назагал, за останні дні було озвучено чимало причин такого жахливого стану наших доріг (ганебне 137–е місце у світі із 144 країн за станом авто-шляхів!) і рецептів, як виправити ситуацію. Але, подумалось, не може так бути, щоб все у державі було добре, а тільки дороги погані. Кажуть, де тонко, там і рветься. У нас останнім часом рветься багато де, і невідомо, яке місце виявиться найтоншим наступного разу. І масова руйнація доріг просто стала черговим свідченням, що щось не так у державному і господарському механізмі України. Свідченням резонансним, не локальним, бо по дорогах їздять усі і стосується це кожного. Після цього ще гострішим стало відчуття, що простого, косметичного «лакування» тих чи інших проблем надовго не вистачить. А поки ситуацію виправляють традиційно — самонавіюванням. Укравтодор через день рапортує: залатано 85 відсотків ям на основних державних дорогах… залатано 91 відсоток ям… ось–ось не залишиться жодної вибоїни і нарешті настане остаточне покращення. Усі ці цифри слухаю ввечері по телебаченню разом із батьками. Вони затримались погостювати у мене ще на ніч, бо дістатись у село проблематично. Нема дороги — обмаль автобусних рейсів, особливо у темну пору. Тож звіти Укравтодору звучать, як знущання. Але мама все одно намагається не засмучуватись: — Хоч погостювали більше через ті дороги. Бачиш, нема погано, щоб не вийшло на добре, — каже вона. …Видно, тільки на це й залишається сподіватись?
