Вчора йому виповнилося 90 років від дня народження...
Вчора йому виповнилося 90 років від дня народження
Ярослав ГАВРИЛЮК
Павло Онисимович — дуже душевна, з цікавою біографією людина. Напередодні ювілею він розповів мені про своє життя-буття: як виріс без батька у селі Тупали Турійського району, як ходив до польської «повшехної» школи, ще вчився в одного ковельського єврея столярній справі, а коли прийшли «совєти», то працював на меблевій фабриці у Ковелі. Тут його і застала війна. Німці тричі забирали хлопця на примусові роботи, але йому щоразу вдавалося втекти. Остання втеча була з-за колючого дроту табору. До рідного села вже не повертався, щоб староста і поліцаї знову не видали німцям. Прийшовши до радянських партизанів, він по суті замінив у загоні старшого брата Петра, який перед тим загинув у бою. На фронт Павло Шайко потрапив червоноармійцем 362-ї стрілецької дивізії. У боях за Варшаву отримав перше поранення осколком снаряда. Тоді з п’яти чоловік обслуги станкового кулемета їх залишилося троє. На Пулавському плацдармі він самотужки ліквідував ворожий «дзот», який був серйозною перепоною для наступу. За цей подвиг його було нагороджено орденом Слави. При форсуванні Одеру відморозив ноги. Страшним епізодом війни був штурм Зеєловських висот, коли Жуков наказав перед танками в атаку кинути піхоту, яка мала би знешкоджувати так званих «фаустників». Німці з кулеметів практично впритул розстрілювали радянських бійців. Як залишився Шайко живим у тій кривавій бойні, одному Господу Богу відомо. Після війни ще деякий час служив у Німеччині по комендатурах, бо добре знав польську і німецьку мови. На Волинь повернувся — а села нема, згоріла й хата, де народився. А вже у 24 роки Павла обрали головою колгоспу. Перший врожай довелося охороняти зі зброєю в руках, а у сусідньому селі згоріли всі скирти. То був дуже трагічний час для нашого народу. Головував Павло Онисимович до 1961 року. За його керівництва у Тупалах з’явилася електростанція, млин, олійниця, викопали ставки, в яких вирощували рибу. «Перший секретар обкому партії Грушецький називав мене синком, бо я був на той час наймолодшим головою колгоспу», — згадує ветеран. Але компартійна система була безжальною. При-їхали одного дня до мого героя перший і другий секретарі Турійського райкому партії і за столом у ресторані завели таку мову: щомісяця голова колгоспу має давати їм та голові райвиконкому кожному по тисячі карбованців хабара. «А хто буде в тюрмі сидіти?» — запитав Павло Онисимович і «послав» керівників району подалі. Справа дійшла до республіканського ЦК партії. Шайку видали «вовчу» характеристику, «вписавши» туди більше двадцяти суворих доган. Вже хотіли «шити» кримінальну справу по розтратах у господарстві, але він сам поїхав до прокурора області, прямо заявив: «Якщо я хоч щось вкрав, то можете мене засудити до розстрілу, але зробіть перевірку чесно». Порушень ніяких перевірка не виявила, однак із керівної посади його уже було знято. Трудову біографію Павло Онисимович продовжив у Ковелі: працював у «Змішторгу», керував радгоспом у селі Довгоноси Ковельського району, на заводі «Ковельсільмаш», звідки й вийшов на заслужений відпочинок. Скрізь зарекомендував себе принциповим і порядним чоловіком, сміливості якому було не позичати. Нема сьогодні поруч із ним дружини Ніни Микитівни, яка присвятила своє життя вчителюванню, — відійшла у Вічність чотири роки тому. Удвох виховали синів Станіслава та Валерія. Найбільший скарб ювіляра — троє онуків і четверо правнуків.
