У моїх сусідів Скалюків сімейно-побутові проблеми ніколи не закінчуються...
У моїх сусідів Скалюків сімейно-побутові проблеми ніколи не закінчуються. Лиш, Богу дякувати, одна мине, як відразу виростає інша. Нещодавно Галя Скалюк каже мені точно так, як в рекламному ролику: “Ви знаєте, я ніби на світ знову народилася, мій Ваня пити кинув!..”. Справді, то у неї була чорна біда. Її чоловік працював інженером на Луцькому електроапаратному заводі. А коли там на початку 90-х почало все валитися, поїхав на заробітки до Португалії. Кілька років працював справно на будівництві і надсилав додому щомісяця по 600 доларів. Але згодом спився. Розказував потім, що там вода дорожча за вино. І наші п’ють вино і потихеньку спиваються. Так Ваня перетворився на алкоголіка і ледве дістався до Луцька без копійки в кишені. Але Галя його прийняла, намагаючись вилікувати, водила до лікарів, знахарів і навіть екстрасенсів. Так минуло ще кілька років. Нарешті в наркологічній клініці йому “зашили ампулу” і він під страхом смерті пити таки перестав. Однак його твереза голова почала завдавати Галині не менше клопоту, ніж п’яна. Коли він влаштувався охоронцем і одержав свою першу платню — 300 гривень, жінка попросила його розібратися з боргом за квартиру, який вже добігав до трьох тисяч. Але Іван, старанно вивчивши квитанції про оплату їх житла, глибоко замислився, почав аналізувати й розбиратись, що, до чого і почім. Найбільше його вразило те, що треба щомісяця платити за утримання будинку по 24 гривні. — Слухайте, шановні,— чіплявся він до бухгалтерів свого ЖЕКу,— у нашому під’їзді 36 квартир. І ми щомісяця платимо вам майже 900 гривень. Але ж будь-якого ремонту у нашому домі вже не було двадцять років. Та я в Португалії наймав квартиру за сто доларів на місяць, заробляючи більше тисячі. Але наш хазяїн нам постійно розказував, як витрачаються наші гроші: сходи ремонтував, новий вентилятор поставив, холодильник замінив... Так само Скалюк не міг зрозуміти, чому така вартість нашої води. — Ви знаєте,— обурювався він,— у Португалії питна вода дуже дорога. Там її переганяють з морської. Але ж у нас води вистачає. Словом, Іван Петрович так і не зміг на свою цілком тверезу голову розібратись, чому у нас такі дорогі послуги і такі маленькі зарплати. Чому власники елітних квартир у центрі міста сплачують за них майже так само, як і мешканці “хрущовок” на околицях? Чому власники фешенебельних котеджів не потерпають від цін на комунальні послуги та податку на нерухомість? Чому багаті — багатшають, а бідні — біднішають? І зараз знову готує документи і збирається на заробітки за кордон. — Там,— каже Скалюк,— легше зрозуміти, за що треба платити, а у нас ніхто не може пояснити і визначити, кому треба платити, скільки і за що. Просвітку в цій країні я не бачу. Степан ВАЩУК.
