— Щось сьогодні всі на зачіски записуються, — перукарка щось мудрує на моїй голові і вивідує секрети масового жіночого бажання бути сьогодні красивими.
Кажу, що в університеті бал. Мабуть, тому й чепуряться...
— Щось сьогодні всі на зачіски записуються, — перукарка щось мудрує на моїй голові і вивідує секрети масового жіночого бажання бути сьогодні красивими. Кажу, що в університеті бал. Мабуть, тому й чепуряться. — І що ж там буде особливого? — цікавиться майстриня. — Влад Яма, — не подумавши, бовкаю. На жінку це діє магічно. — Іванко, — кличе сусідку. — Влад Яма приїжджає! Ви хоч інтерв’ю в нього візьміть (то вже до мене). Коли настає час розраховуватися, майстриня робить суттєву знижку. Просить потім повернути шпильки, а заодно розповісти про вечір. Інтерв’ю мені не потрібне, але кілька слів «від зірки» згодяться. Кажуть, що дозвіл на розмову із танцівником треба отримати у продюсера. Так я дізнаюся, що існує така посада, як продюсер Влада Ями. Як він виглядає, не маю уявлення, тому оминаю ці формальності. Але, видно, для Ями його продюсер — свята людина. Танцівник не повертає голови в мій бік, коли звертаюся до нього. Аж тут приходить продюсер. — Влад Яма потім з вами поговорить, — каже. — А, може, й не поговорить. Як йому захочеться. Та не дуже й треба, думаю. А наступного дня у перукарні із усмішкою на обличчі сидить Іванка і майстриня із невідомим для мене іменем. — Ну, як Влад Яма? — хором вимовляють замість привітання. — Класний. Дуже граційний і стильний, — відповідаю. Вони так ним захоплені, що не хочу їх розчаровувати. Людям треба у щось вірити, бодай у Влада Яму. Але для себе відзначаю: бувають такі ями, порожнечу яких нічим не замостиш.
