— Кожен день з’їдайте по апельсину, — каже тренерка у спортзалі.
Ну що вона може знати про апельсини…
— Кожен день з’їдайте по апельсину, — каже тренерка у спортзалі. Ну що вона може знати про апельсини…
У дитинстві ці пахучі жовтогарячі кулі мені приносили казкові герої. І завжди — зненацька, від чого гостинці були ще смачнішими. Пам’ятаю це так, ніби воно було вчора: я приходжу до мами на кухню. Мама розкачує тісто на вареники і звідкись, наче з повітря, у неї в руках з’являється апельсин. «Зайчик через вікно кинув для тебе», — пояснює. Із апельсином у руці і повною душею щастя чимчикую до себе в кімнату і думаю: який же хороший цей невідомий зайчик і як добре, що він знає про моє існування. І ще була мишка, яка приносила цитрусові. Мишка жила в нірці. Я уявляла, що вона там вирощує апельсинове дерево і час від часу передає нам дозрілі плоди. Зараз апельсини лежать ящиками у магазинах, але якось не хочеться перетворювати дитяче щастя на щоденне ритуальне поїдання. А мій трирічний похресник уже знає слово «купувати» і в апельсини від зайчика не вірить.
