НАОДИНЦІ З ПРИРОДОЮ: і ворона спокусилася на… сало

Затяжна весна добряче дошкулила не тільки людям, а й птахам. Днями на наш старий абрикос опустилася ціла зграя снігурів... Помилувавшись красивими птахами, ми зайнялися своїми справами, а коли снігурі відлетіли, помітили, що сніг довкола дерева устелений дрібними лусочками. Виявилося, що птахи прилетіли не покрасуватися перед нами, а поснідати вже набухлими абрикосовими бруньками. Тепер і не знаю, чи зацвіте абрикос, бо раніше такого нашестя не було.
Те, що синички прилітають під вікно до годівнички та завзято клюють запропоноване сало, вже стало звичним. А позавчора потягнуло на сальце і дятла. Синички спочатку спостерігали за барвистим зайдою здаля, а потім приєдналися до трапези. Ніхто нікого не проганяв. Я ж із вікна вперше у житті змогла роздивитися дятла так зблизька. Ось тільки сфотографувати себе він не дав. На відміну від синичок, які не звертали на мене уваги, дятел реагував на кожен рух і злітав на гілку. За цією метушнею довго спостерігала ворона, сидячи поблизу на краю телевізійної «тарілки». У якийсь момент чорною тінню шугонула і вхопила сало, не підозрюючи, що воно надійно настромлене на металевий крючок. Перша невдача її не зупинила. Небавом ворона навідалася вдруге, намагаючись поцупити сало разом із крючком. Не вийшло! Мабуть, між тою вороною, котрій «Бог послав шматочок сиру», і моєю, локачинською, різниця невелика.