Цьогоріч весняний призов до лав Збройних сил буде значно меншим, ніж торік...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту
Цьогоріч весняний призов до лав Збройних сил буде значно меншим, ніж торік. А осінній — останнім. Адже Україна планує перейти на комплектування армії за контрактом. На Волині призову підлягають 7 тисяч юнаків. Цього року відправлять лише 350 козаків — на 200 менше, ніж торік. Звісно, частина хлопців йде служити, як то кажуть, за переконанням. Мовляв, армія — школа життя і її треба пройти кожному чоловіку. Інші йдуть, щоб «перекантуватись» рік, бо ж ніде працювати. І таких — більшість. Через те, певне, наша армія зараз, як у 20- ті роки, робітничо-селянська. Сини еліти суспільства і грошовитих батьків намагаються «косити» від виконання громадянського обов’язку. А ось дехто з юнаків, особливо сільських, навіть сам намагається потрапити в лави Збройних сил. Служба в армії відкриває для них хоча б якісь перспективи. Військовий білет допомагає влаштуватися на роботу не тільки в держструктури, а й у силові відомства, комерційні фірми, де віддають перевагу молодим людям, які пройшли школу мужності. Українська армія нині ні з ким не воює. Та й служити треба лише рік, а не два, як раніше. То чому ж чимало хлопців намагаються не виконувати свій конституційний обов’язок? Одна з причин, як сказав мені недавній військовослужбовець, — там діють закони зони: «Я на своїй вулиці був крутим, тримав хлопців у кулаці. А в армії не зумів протистояти «дідам». Там мене «зігнули», — зізнався. Кажуть, армія — це відбиток того, що діється у суспільстві, а «дідівщина» зароджується в школі, на вулиці, де старші знущаються над молодшими. І справді, чимало хлопців йдуть до війська вже зі звичками «паханів». Принизити іншого, зламати його волю — для них задоволення. Але, як не дивно, це цілком влаштовує і військове начальство. Йому спокійніше живеться, коли «діди» тримають молодих у «чорному тілі». Більше того, командирів, які намагаються виявляти факти нестатутних стосунків, можуть ще й покарати, щоб не виносили сміття з хати. До того ж, у суспільстві з’явилися нові пріоритети, змінилося ставлення до Збройних сил, упав їхній престиж. Раніше вважалося, якщо не служив в армії, то ти неповноцінний чоловік. Зараз — пішов служити, значить «лох», не вмієш влаштуватися у житті. Система цінностей перевернулася з ніг на голову. Мене вразила розповідь лікаря. Після дообстеження призовника він сказав батькам: «Ваша дитина серйозно хвора», а ті розпливлись у посмішці і почали йому дякувати, бо ж син не піде в армію. Звісно, медики зараз прискіпливіше ставляться до відбору призовників, не закривають очі на їхні хвороби. А серед них цілком здорових мало — менше 70 відсотків придатні до військової служби. Причім 30 відсотків мають ті чи інші відхилення в здоров’ї, тобто обмежено придатні. Тож можна зрозуміти мам потенційних призовників, які з радістю зустріли повідомлення про перехід на контрактну армію. Адже тепер служитимуть ті, хто хочуть і можуть. Ще один із плюсів нововведення — зменшиться кількість випадків «дідівщини». Я не маю ілюзій, що її вдасться повністю викорінити. Але переконана: військо без знущань старших солдат над молодшими можливе. Мій батько служив на Балтійському флоті у перші післявоєнні роки. Було холодно і голодно, але «дідівщиною» і не пахло. Нема її і в армії Ізраїлю. Там суворо дотримуються законів. І якби хтось поскаржився на нестатутні стосунки, правоохоронні органи миттєво зреагували б. Нам би таких законників! Можливо, не боялися б тоді матері відпускати своїх синів до армії.
