ХТО ПОВЕРНЕ ОЛИЦІ «УКРАДЕНЕ» СВЯТО?

Коли у 2008 році я опублікував у «Волині-новій» історико-краєзнавчий нарис «Про що мовчить стара Олика» і готував до друку однойменну книжку, що невдовзі вийшла у світ, сумніву не було: у 2009 селище Олика відзначить 860-ту річницю від дня першої про неї літописної згадки. Однак, сталося несподіване...

Петро БОЯРЧУК


У перекладі доктора філології Леоніда Махновця на сучасну українську мову «Літопис Руський» (Київський літопис) про ті події гласить: «І прийшла Ізяславу вість, що Юрій прибув до брата свого В’ячеслава в Пересопницю. А Ізяслав розповів уграм, і Болеславу, і брату його Індрихові, і тоді рушили вони полками своїми од Луцька, і пішовши, стали коло Чемерина на Оличі». Так з’явилася перша літописна згадка про те, що звалося в 1149 році Оличею і було передмістям древнього Чемерина, з якого виросла нинішня Олика. Проте лист, отриманий восени 2008 року Олицькою селищною радою з обласної держадміністрації, категорично стверджував: «Думка, яка побутує в історіографії про першу згадку Олики у 1149 році, є неправильною». І вказував, що першою згадкою слід вважати грамоту князя Свидригайла 1433 року, якою Олику було передано у власність Ленька Зарубича. Тобто, напріч викреслював із біографії Олики 284 роки життя. В якості аргумента посилаються на львівського історика Святослава Терського, котрий ніби незаперечно довів — в Іпатському списку Київського літопису не про поселення Оличу йдеться (його начебто взагалі ще не було), а про річку.
Однак, якщо про річку мова, то чому, хто і коли переінакшив її назву на Оселицю, як і тепер нерідко називають? Навіщо і коли переінакшили потім Оселицю на Осенище, як офіційно зветься вона донині?
У1989 і 1999 роках, коли оличани відзначали ювілеї селища, ніхто під сумнів датовану 1149 роком першу про нього писемну згадку не ставив. І в 2006 році на науково–практичній історико-краєзнавчій конференції «Минуле і сучасне Волині та Полісся: Олика і Радзивілли в історії Волині та України» ніхто, здається, не заперечував, що перша писемна про неї згадка стосувалася саме того року, коли троє князів «рушили […] полками своїми од Луцька і, пішовши, стали коло Чемерина». Та навіть і тоді, коли в перекладі «Літопису Руського» біля назви Олича з’явилося взяте упорядниками в дужки уточнююче слово, якого в оригіналі літопису не було і з якого тепер гіпотетично випливає — йдеться не про поселення, а про річку, стара Олика теж з цього приводу не обурилась. Думка про гідронімне походження її назви була висловлена ще в ХІХ столітті, тому уточнююче слово «річка» біля назви Олича було в її розумінні лише дискусійним припущенням, яке нічого не міняло.
Здавалося, дискусія про походження назви триватиме. Тим паче, що тепер навряд чи вже й можна достеменно встановити і документально підтвердити, що ж саме мав на увазі літописець, коли вказав «стали […] на Оличі». А коли так, то чи треба у поспіху ламати те, що приймалося за аксіому протягом ряду століть? Однак у справу втрутився чиновник. І хоч із його вердиктом щодо «правильної» дати першої про неї згадки стара Олика не погодилась, її думка владні верхи не цікавила. Але збігали роки, і волинський історик Олена Бірюліна, котра свого часу теж схилялася до думки Святослава Терського, в подальшій роботі дійшла висновку про помилковість такого твердження.
Це і спонукало знову вдатися до аналізу історичної ситуації, яка склалася тут року 1149. Бо що не кажи, а походження назви міста, як і висловлене Терським припущення, що «спершу це була назва урочища, а згодом, з ХІV — XV ст., — окремого населеного пункту», в суперечці про вік Олики зовсім не є аргументом. Адже Терський сам вказує, що на околицях сучасної Олики є сліди «багатошарових селищ», зокрема і Х — ХІІІ століть. Отже, в період, про який говорить літописець, урочище було заселеним. І саме оте поселення, а не урочище, могло зватися Оличею.
Куди ж могли посуватися від Луцька в бік Пересопниці, щоби здолати відстань у короткий час і стати «на Оличі»? Ось тут і привертає до себе увагу факт, на який вказує Святослав Терський, — «через Хоролупи (нині Хорлупи, що від них до Олики — якихось 12 кілометрів. — П. Б.) у ХІІ — XV ст. пролягав магістральний торговий шлях». Про цей самий шлях, що клався з Луцька через Гаразджу, Романів, Олику (Хорлупи розташовані між Романовим та Оликою) і далі, говорить у нарисі «Піддубці: історія села за археологічними та історичними джерелами» і Олена Бірюліна. При цьому цілком обгрунтовано називає його «великим», «знаним ще з ХІІІ століття», «хрещатим (перехресним) гостинцем», «стратегічною державною дорогою». Та найцікавіше те, що «знаним ще з ХІІІ століття» був він як «гостинец Олышский». Чомусь не думається, що одержав таку назву, бо десь за десятки верст від Луцька перетинав нічим не примітну річку чи річечку. Навряд чи могло бути й так, що гостинець був знаний Олицьким із ХІІІ століття, а Олика, як поселення з такою назвою, стала відомою тільки згодом, із століття XIV. Швидше, навпаки, мусило минути навіть більше, ніж століття, аби згадана літописцем Олича піднялась, розвинулася та набула під боком у Чемерина аж такої значимості, що і державної ваги дорога перебрала на себе її назву. Отже, не річку і навіть не урочище мав на увазі літописець, коли написав «стали […] на Оличі», а таки ж поселення, що, ймовірно, почало тоді виростати, будучи чемеринською волостю. А коли так, то і вік старої Олики слід рахувати, як рахували, — від року 1149.
Але хто поверне тепер Олиці відібране у неї року 2009 свято? І якою директивою реабілітується перед нею чиновник, що того свята її позбавив?

На фото: Олика, костел Святої Трійці. Гравюра ХІХ століття.