Після цього «польоту» над Дніпром (на фото) звертаюся до всіх: люди, дорожіть життям, цінуйте і використовуйте кожну його мить...
Після цього «польоту» над Дніпром (на фото) звертаюся до всіх: люди, дорожіть життям, цінуйте і використовуйте кожну його мить...
Анна КАРАСЬ
Нещодавно мені захотілося стати птахом і спробувати себе в ролі роупджампінгіста — стрибнути в могутні водні простори красеня-Дніпра на альпіністській мотузці. І не самій, а з чотирма подругами. Об’єктом, з якого ми мали «шугонути» у невідомість, вибрали Парковий міст на Трухановому острові у Києві. Що я відчувала за кілька хвилин до стрибка? Напевно, як кожна нормальна людина, насамперед неймовірний страх за своє життя. Ще б пак, я мала зробити крок у нікуди, розправивши при цьому свої руки, як птах крила. Звісно, стрибала зі страховкою, але ж від інстинкту самозбереження нікуди не подінешся. У таких екстремальних випадках він бере гору, тому й професіонали–роупджампінгісти не рекомендують довго стояти на краю моста чи вишки і дивитися вниз, куди ти маєш летіти. Мене найбільше мучило те, що мала пірнути... у повітря… у щось незвідане. Та, зібравшись із духом, все-таки наважилася. Відчайдушний страх, який відчувала перед стрибком, у польоті перетворився на море задоволення. 24 метри вільного падіння тривало декілька секунд. Далі я повисла на альпіністській мотузці за 2 метри до дніпрових вод. Усе відбулося настільки швидко, що мій мозок не встиг зрозуміти, що коїться. Та коли мене підняли назад на міст, коли серце стукотіло, як відбійний молоток, коли адреналіном наповнилася кожна мікрочастинка організму, чи не вперше усвідомила, що життя — класна річ. Ним треба дорожити і цінувати, використовувати кожну його хвилинку.
