Пригадую, після перших батьківських зборів, які проводили разом із учнями, син-першокласник запитав: «А чому збори називаються батьківські, якщо там одні тільки мами? Значить вони — маминські!»...
Пригадую, після перших батьківських зборів, які проводили разом із учнями, син-першокласник запитав: «А чому збори називаються батьківські, якщо там одні тільки мами? Значить вони — маминські!»... Якось непомітно промайнуло понад три десятиліття. Позавчора була на батьківських зборах уже внука-першокласника, а збори як були «маминськими», так і залишилися. На понад два десятки мам — лише троє татусів з’явилося. Татусям не до таких «дрібниць», як виховання дітей. Слухала про гімназійні новації, про майбутній день батьківського самоврядування у навчальному закладі (насправді — «маминського»), про новітні методи інтерактивного навчання, і намагалася збагнути: звідки у нас ця хибна традиція. Чому ми із покоління в покоління плодимо недолюблених дітей? Ну, змушені були наші предки козакувати, йти на Січ — тоді того вимагала історична ситуація. Ну, були війни — світові й громадянські — але вони давно закінчилися. І навіть БАМ уже не треба будувати. У переважної більшості чоловіків, окрім роботи й кар’єри, цілком знаходиться час на друзів і пиво, на сидіння у гаражі й «вилизування» улюбленого авта, на безконечні «зависання» в Інтернеті, лежання на дивані перед телевізором, а на власних дітей — часу катма. А діти тим часом обростають комплексами й вадами, від яких небавом тяжко страждатимуть ті ж батьки. Невже ж це замкнуте коло вічне?!
