Редакційний водій — це також покликання. Адже клопотів у нього значно більше, ніж у колег...
Редакційний водій — це також покликання. Адже клопотів у нього значно більше, ніж у колег... Вони можуть десятою дорогою оминути віддалений хутір, а нам туди ну конче треба і то вже! Вони собі спокійно дрімають, доки вирішуються якісь справи, а Микола Васильович поспіхом перевдягається у Діда Мороза, бо хлоп’яті із Ківерців, яке ще вірить у казку, треба ту казку створити, привізши омріяний комп’ютер від самого Діда Мороза! Інші поспішають із відрядження додому, а... він, без слів зрозумівши мій стан, мовчки звертає із траси, а на здивування колег, які були в автомобілі, «хіба на Луцьк сюди?» твердо мовить: «Бути від мами за шість кілометрів і не заїхати — гріх». Мами давно вже нема, а я пам’ятаю той його чоловічий вчинок. Коли б ці рядки писав хтось інший із моїх колег, то, вочевидь, також пригадав би не один випадок, коли наш водій Микола Васильович Денисюк був, як мовиться, на висоті. А що траплялися часом якісь прикрощі — то на те вона й дорога… Точний — годинника можна звіряти, дисциплінований, мудрий, залюблений у газету, зацікавлений життям, людьми та їхніми стосунками, не без почуття гумору — таким він зустрів свій 65–літній ювілей. Спробував був піти на «заслужений відпочинок», та не витримав життя «на приколі», знову повернувся до редакційних буднів і мандрів. Тож із роси й води вам, Миколо Васильовичу, міцного здоров’я, європейських трас, цікавих відряджень і ангела–хранителя в дорогу!
На фото: Там, де піхота не пройде і бронепоїзд не проїде, Микола Денисюк нас всюди провезе.
