Не знаю, звідки виникла ця народна приповідка, але цими днями довелося стати живою ілюстрацією до неї...
Не знаю, звідки виникла ця народна приповідка, але цими днями довелося стати живою ілюстрацією до неї.
Приймаючи ранковий душ, вимкнула воду, щоб пройтися по тілу мочалкою. Після цього ніяк не могла відрегулювати температуру води — вона була ну дуже гаряча! Тільки до кінця докрутивши кран, я зрозуміла, що холодної води… нема. На мить розгубилася, бо ж ще і на роботу треба встигнути. Залишаючи по квартирі клапті піни, дістала дві миски, набрала гарячої води, із нетерпінням очікуючи («із намиленою шиєю»), доки хоч трохи вистигне. Мала час поміркувати, чи справдяться чутки, що з кінцем опалювального сезону в місті незабаром не стане і гарячої води? То, може, це остання нагода натішитися нею? Та на цьому прикрі пригоди від комунальників цього дня не скінчилися. Сівши у маршрутку № 9а, щоб доїхати до центру, в якусь мить помітила, що вона рухається не за маршрутом. Мою тривогу розвіяла сусідка по сидінню, яку попередив по телефону чоловік, котрий поїхав на роботу раніше: біля універмагу ремонтують дорогу, тому транспорт рухається в об’їзд. Те, що ремонтують дорогу, — дякувати Богу, але хіба не можна було про це якось заздалегідь повідомити пасажирів? Просто із поваги до їхнього часу і нервів.
