У книжці «Грані подвигу» «забули» згадати цілу когорту ковельчан-ліквідаторів...
У книжці «Грані подвигу» «забули» згадати цілу когорту ковельчан-ліквідаторів.
Ярослав ГАВРИЛЮК
Минулого року вийшла друком книга «Грані подвигу», присвячена волинським ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. Видання, багате на ілюстрації та фактаж, акумулювало колективну розповідь про участь волинян у ліквідації наслідків наймасштабнішої у світовій історії техногенної катастрофи, про тих, хто більш як чверть століття тому ціною свого життя і здоров’я захищав Україну і всю планету Земля від жахливого впливу атому, що вийшов з-під контролю людини. З якихось незрозумілих причин цю книгу, яку вже давно у Ковелі всі чекали, лише нещодавно отримав місцевий осередок громадської організації «Союз Чорнобиль України». Як не прикро констатувати, але в основному розділі видання «Кожного — поіменно», де представлені списки волинських ліквідаторів, «не знайшлося» цілої когорти ковельчан, причому тих, які з різних організацій міста залізничників виконували роботи на атомній станції у перший, найстрашніший рік аварії, і яких вже немає серед нас: Олександра Мезенцева (першого голову ковельського осередку «Союз Чорнобиль України»), Анатолія Алексєєнка, Петра Сачука, Сергія Домця, Василя Шавлая, Миколу Ляшука, Івана Ющука, Сергія Пихтіна, Федора Омелянюка, Віталія Холончука, Миколу Лаврова, Анатолія Пархонюка. Не виключено, що у цьому загальному списку відсутні прізвища та імена «чорнобильців» з інших міст і сіл нашої області. Виявилося, що упорядники видання друкували списки ліквідаторів за поданнями департаменту соціальної політики Луцької міської ради, управлінь праці та соціального захисту населення Володимир-Волинської, Ковельської і Нововолинської міських рад та подібних структур районних державних адміністрацій області, а відповідальним за його випуск є заступник голови обласної організації «Союз Чорнобиль України», член президії Центральної Ради цього об’єднання Ростислав Кухтей. — Найперше я зателефонувала до Ростислава Адамовича і запитала, як таке могло трапитися, що забули згадати стільки людей, — говорить вдова ліквідатора, ковельчанка Зінаїда Федорук. — Мені порадили збирати дані про них для нової, додаткової книги, а за іншими роз’ясненнями рекомендували звернутися в міське управління праці та соціального захисту. Я із головою нашого осередку «Союзу Чорнобиль України» Оленою Чеханюк дізналися, що посадовці у список не включили «чорнобильців», які померли ще до підготовки книги до друку. Хіба ж по–людськи так робити? Якщо помер хворий молодий інвалід, то його і нема чого згадувати? Дикувато звучить! Ця книга стала гарним піаром до виборів, тільки нам, вдовам, від цього не легше. Ковельчанка Тетяна Шавлай залишилася з двома неповнолітніми доньками, коли у 32 роки помер чоловік, який від «Волиньводгоспу» брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з травня до вересня 1986 року. І до сьогодні вона не може добитися для себе посвідчення вдови ліквідатора, бо немає експертного висновку лікарів про те, що причина смерті пов’язана з негативними наслідками Чорнобильської катастрофи. Невже після смерті чоловік перестав бути ліквідатором? На тих самих підставах чиновництво «відфутболює» Надію Попеско та багатьох інших вдів ліквідаторів, щоб нещасні жінки чого доброго не «збагатилися» за рахунок державного бюджету.
