Вдячна долі, що маю честь бути знайомою і спілкуватися з Богданом Антоновичем Свередою вже багато літ. Заслужений працівник освіти України, Почесний громадянин Луцька — це той гоноровий антураж, за яким, звісно ж, роки й роки невсипущої праці...
Вдячна долі, що маю честь бути знайомою і спілкуватися з Богданом Антоновичем Свередою вже багато літ. Заслужений працівник освіти України, Почесний громадянин Луцька — це той гоноровий антураж, за яким, звісно ж, роки й роки невсипущої праці... Для мене ж це передусім педагог із великої літери, довкола якого формувалася неповторна, колоритна й у всі часи справді українська атмосфера Луцької гімназії № 14. Тут усі учні вивчають свої родоводи до сьомого коліна, а дехто — й далі. А який «гай» родинних дерев виріс у цьому благодатному куточку Гнідави — і мальованих, і аплікованих, і навіть вишиваних! Гімназійна «Світлиця» завжди гостинна і затишна, а кожен її експонат вартий історичної повісті. А їхньому музею, яким нині Богдан Антонович опікується, позаздрив би будь-який обласний. Своє 70-ліття цей чоловік зустрів гідно: і сад посадив, і дім збудував, і дітей та внуків у люди вивів, і достойну зміну собі підготував. А головне — виховав сотні, а може й тисячі, справжніх українців, які знають свою непросту історію, люблять мову і рідну Волинь. З роси і води Вам, Богдане Антоновичу!
