У приймальні одного із районних чиновників людно. Раптом із кабінету шефа зі словами: «І чого я туди поперлася?!» збентежено виходить одна зі штатних співробітниць...
У приймальні одного із районних чиновників людно. Раптом із кабінету шефа зі словами: «І чого я туди поперлася?!» збентежено виходить одна зі штатних співробітниць... Подив присутніх втамовує поясненням. Виявляється, у приймальні сидять дві працівниці з однаковим ім’ям — Наталія. Одна — старша, друга — молодша… Керівник гукнув, щоб до нього зайшла Наташа, маючи на увазі молодшу. Та оскільки в кабінеті її в той час не було, до боса за звичкою пішла старша. А він, наче грім з ясного неба: «Ви, Захарівно, чого прийшли? Я ж просив зайти Наташу». — А я вже зараз тільки Захарівна, — ображено констатує героїня сюжету, — хоч 15 років була саме Наташею. І чого я, дурна, туди поперла?! Було зрозуміло, що настрій у неї зіпсований надовго. Відтоді, коли це можливо, намагаюся звертатися до жінок по імені, іноді навіть у зменшувальній формі. А що вдієш, коли їм це приємно! — поділився своїми спостереженнями наш читач із Любомля Василь Кравчук.
