Лише через 70 років лучанин Анатолій Смакал дізнався про героїчні обставини отримання бойових нагород його братом Олександром, який у роки Другої світової війни був старшим лейтенантом медичної служби, командуючи спочатку взводом, а потім — ротою...
Лише через 70 років лучанин Анатолій Смакал дізнався про героїчні обставини отримання бойових нагород його братом Олександром, який у роки Другої світової війни був старшим лейтенантом медичної служби, командуючи спочатку взводом, а потім — ротою.
Василь УЛІЦЬКИЙ
І зараз, через десятки років, навіть мені, людині, яка про війну знає лише із розповідей та книг, неможливо без хвилювання читати ці, здавалось би, сухі рядки із нагородних листів уродженця Хмельницької області Олександра Олімповича Смакала. Копії цих листів приніс у нашу редакцію його рідний брат, полковник СБУ у відставці Анатолій Смакал…
1943 РІК: МЕДАЛЬ «ЗА БОЙОВІ ЗАСЛУГИ» «У боях за Желябугські висоти т. Смакал особисто під вогнем супротивника рятував поранених бійців, виніс із поля бою 15 людей, у тому числі старшого лейтенанта командира роти товариша Петренка. Крім того, надав медичну допомогу з інших батальйонів і частин 75-ти людям…», «під час нальоту ворожої авіації в районі села Олександрівка, незважаючи на безперервне бомбардування, він вчасно надавав допомогу пораненим бійцям…».
1944 РІК: ОРДЕН ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ «…Особливо проявив мужність і відвагу у бою 26.12.43 року, коли сам особисто надав медичну допомогу 65 бійцям і командирам…», «у ротах вибули усі санінструктори, тов. Смакал особисто знаходився у бойових порядках і надавав допомогу пораненим…», «поранений командир лейтенант Парменов не міг вийти з поля бою, тов. Смакал, ризикуючи життям, надав допомогу пораненому командиру і виніс його з поля бою. В цей день він виніс ще 17 поранених…», «28.12.43 у бою був поранений червоноармієць, на якого напала група німців у кількості 5 людей, у цей час тов. Смакал їхав підібрати поранених, почувши розмову, він з гранатою кинувся на ворога, вбив 2 німців, інші розбіглись, поранений червоноармієць був врятований…».
1945 РІК: ОРДЕН ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ «В період форсування р. Одер і Альт Одер з 17.04 до 21.04.45 під вогнем противника тов. Смакал, переправившись на західний берег річки Одер, забезпечив вчасне надання першої медичної допомоги, а також організував евакуацію 52 поранених бійців і офіцерів із західного берега…». Усього в трьох нагородних листах згадується про 225 бійців, яких Олександр Смакал пораненими виніс з поля бою чи надав їм першу допомогу. І це лише кілька фрагментів із його воєнних буднів, які тривали майже три роки! Скільки насправді було їх — винесених з–під куль, врятованих солдатів, не знав, певно, і сам старший лейтенант медслужби. Можливо, й дід чи батько когось із тих, хто зараз читає цей текст, теж повернувся додому живим завдяки мужності Олександра Смакала, чи такого ж військового медика, як він. — На жаль, віддаючи данину пам’яті солдатам тої війни, не дуже часто згадують військових лікарів і санітарів, — тримаючи в руці фото свого брата, говорить Анатолій Олімпович Смакал. — А вони дійсно щоденно здійснювали подвиг. Бо якщо боєць міг заховатись в окоп, то медик підбирав поранених, не думаючи про себе. Страшно просто уявити, що людина стільки днів була під кулями. Про обставини отримання старшим братом військових нагород Анатолій Смакал дізнався лише у минулому році. Нагородні листи зумів розшукати і роздрукувати з Інтернету його племінник. Відтак майже через 70 років після того, як Олександр пішов на фронт, відкрились деякі невідомі досі деталі його героїчного минулого. Раніше Анатолій Олімпович не мав змоги дуже часто спілкуватись з братом, бо після війни той оселився в Рязані, тож бачились вони рідко і про війну Олександр розповідав лиш фрагментарно. На жаль, військовий медик Олександр Смакал рано пішов із життя — 57-річним. Далась таки взнаки отримана в боях важка контузія. Й досі з болем Анатолій Олімпович говорить, що не зміг побувати на похоронах брата у 1978 році. — Лише через місяць я потрапив на його могилу, — каже Анатолій Олімпович. — Тож можете уявити, яке я пережив душевне потрясіння, коли побачив ці нагородні листи… Я зробив багато їхніх копій і розіслав усім своїм родичам. Ці документи для мене особисто — велика цінність. І ще вони — наша справжня сімейна реліквія, пам’ять для майбутніх поколінь…
До речі
У роки війни в стрій радянськими військовими медиками було повернуто 72 відсотки поранених і понад 90 відсотків хворих бійців, усього — 17 мільйонів солдатів. Орденами нагороджено 8 медико–санітарних батальйонів, 39 військових госпіталів, понад 116 тисяч військових медиків, із яких 43 стали Героями Радянського Союзу.
