У цьому селі Луцького району живим залишився один ветеран — Василь Драницький...
У цьому селі Луцького району живим залишився один ветеран — Василь Драницький. Відійшли у Вічність ті, хто кував перемогу в роки війни, а серед них вихідці з нашого села — Микола Марачевич, Сава Кротюк та Мефодій Матвійчук
Марія БЄЛОВА, заступник директора з виховної роботи, учитель історії ЗОШ І–ІІІ ст.
Микола Діонісович Марачевич був учас ником танкової битви на рубежі Луцьк — Рівне — Броди — Дубно Сталінградської битви. 17 травня 1944 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Також був нагороджений медаллю «Золота Зірка», двома орденами Леніна, орденами Червоного Пра пора, Олександра Невського, Великої Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями. Микола Марачевич помер 7 квітня 1982 року і похований на Байковому кладовищі в Києві. Але у рідному селі на Меморіалі слави завдяки народному депутату України попереднього скликання Анатолію Горбатюку йому відкрили пам’ятник. Саві Кротюку довелося воювати на Білоруському фронті. За мужність і героїзм, проявлені на війні, у 1945 році він був нагороджений медаллю «За відвагу», а згодом і орденом Слави ІІІ ступеня. У рідне село ветеран війни повернувся 20 березня 1946 року. Грав на скрипці, співав у церковному хорі. У сімдесяті роки минулого століття ветеран обирався в церковну двадцятку, відтак служив взірцем високої духовності, благодійності і безмежної любові до рідної землі. Старожили розповідають, що такого голосу, який Бог подарував Саві Михайловичу, ніхто не мав у селі. Мефодія Матвійчука у Червону армію мобілізували у березні 1944 року. Служив солдатом 512 стрілецького полку 146 стрілецької дивізії третього Прибалтійського фронту. Був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За визволення Варшави», «За відвагу», «За бойові заслуги». Помер у 1990 році у рідному селі на схилі літ. Минає час, але назавжди на скрижалях історії залишаться імена тих, хто у грізний час став на захист рідної землі, хто у нелегкому двобої ціною власного життя відстояв споконвічне право людини на свободу і життя. Ми повинні завжди пам’ятати про них і зробити все для того, щоб їхні імена не зникли із віковічної історії рідного краю.
