Юрій, Тамара і Олександра Костюки (на фото) з Володимира-Волинського цього тижня беруть участь у Всеукраїнському фестивалі «Тато, мама і я-спортивна сім’я», в області їм уже другий рік нема рівних...
Юрій, Тамара і Олександра Костюки (на фото) з Володимира-Волинського цього тижня беруть участь у Всеукраїнському фестивалі «Тато, мама і я-спортивна сім’я», в області їм уже другий рік нема рівних...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
КОЛИСКОВА ВІД ГЛАВИ СІМ’Ї Торік Костюки були срібними призерами у змаганнях найспортивніших сімей України. А от на сцені, де батьки з дітьми демонстрували свої таланти, гідних суперників волинянам не знайшлося. Глядачі були до сліз зворушені авторською піснею Юрія Костюка «Колискова від тата», яку він написав після народження первістка — синочка Самуїла. Хлопчик минулої весни демонстрував спортивні здібності, а цьогоріч його в сімейній команді замінила сестричка — 10-річна Олександра. Віковий ценз для дітей — обов’язкове правило цих змагань. Тож чергові старти спортивної сім’ї — через кілька років, як підросте маленький Мирославчик. — Нам подобаються такі заходи, хоча ми не ставимо за мету виховати своїх дітей спортсменами. Але це згуртовує, зміцнює сім’ю. Перелопатили гору інформації, щоб бути готовими до спортивної вікторини. Відвідували басейн, адже у програмі є плавання. Багато тренувалися, щоб гарно пройти естафети. Усе це дуже корисно для розвитку дітей, — розповідав Юрій Костюк напередодні від’їзду до Одеси на фестиваль. Як виявилося, досвід володимир-волинської сім’ї у подібних обласних змаганнях бере початок ще з 2005 року. Тоді дітки Костюків були зовсім дрібненькі, тож Тамара з Юрієм, які на той час працювали тренерами у спортивній школі при інтернаті у Володимирі-Волинському, вирішили виступати з одним із своїх вихованців. Для дитини це була важлива моральна підтримка. — Для кожного з нас багато значить, коли тебе поплескають по плечу, скажуть: «Тримайся». Але коли тобі ще небагато років, важливо мати поруч людей, які можуть бути моральною опорою. А участь в змаганнях родин ми вирішили взяти ще й тому, що школа-інтернат була для нас із дружиною в якійсь мірі сім’єю. Тож, ставши дорослими, ми не забували той командний дух, який панував у стінах інтернату. І хоч результати нам у 2005-му не зарахували, бо ж дитина, мовляв, не всиновлена, та ми з Тамарою затраченого часу не шкодували, — згадує чоловік. Був період, коли вони серйозно подумували про те, щоб взяти під своє крило кількох дітей-сиріт. Юрій навіть їздив до Польщі, дивився, як працюють там заклади сімейного типу. Але реалізувати задумане не вдалося, бо молода сім’я тоді не мала власного даху над головою. Не випадково у написаній у той час «Колисковій від тата» — і тривожні нотки, і сумні слова про холодний вітер і вбогу хатину. Але є і віра, що з Божою допомогою всі труднощі вдасться здолати. Своє родинне гніздо вони, вихованці інтернату, будували на міцному фундаменті духовності, хоч обоє до Бога прийшли вже дорослими. Найпам’ятнішим вважають той день, коли єпископ духовного управління християнських церков Олександр Рудинець повінчав їх. У піснях Юрія, яких уже назбиралося на кілька альбомів, багато любові, тепла, щирості. Це від тата у дітей любов до музики: Самуїл грає на кларнеті, Олександра — на скрипці. Разом виступають на концертах і фестивалях авторської пісні. Кажуть, що коли Юрій закінчував школу, то планував вступати до Рівненського інституту культури. Але, на жаль, не мав належної музичної підготовки. А оскільки завжди любив спорт і брав участь у змаганнях, пішов на фізкультурний факультет, який, до речі, закінчила згодом і Тамара. Костюки вважають: музика розвиває душу, спорт гартує тіло. У цьому вбачають секрет гармонійного виховання дітей.
У КОГО ЩЕ НЕНЬКА — ФОРВАРД? Однокласники й діти у дворі Самуїлу й Олександрі навіть трішки заздрять. Їм, мовляв, добре: якщо тато зайнятий, можна пограти у футбол із мамою. Тамара, як і Юрій, професійно займається цим видом спорту. Вона очолює жіночу команду з футзалу «Едельвейс», що стала володарем кубка Волині з міні-футболу, посіла друге місце на міжнародному турнірі. І мама, і тато — футбольні тренери, які грають, відстоюючи честь міста й області під час змагань з футзалу і футболу. А у вихідні на громадських засадах працюють з дітворою. Спасибі директору Володимир-Волинської школи № 5, де навчаються юні Костюки: спортзал тут не стоїть на замку, всі охочі поганяти у м’яч мають таку змогу. У мами Тамари — справді сильний, спортивний характер. Вони з чоловіком не люблять говорити про труднощі, скаржитися на життя. І навіть те, що зараз обоє не мають можливості працювати за фахом, не вибило з колії, не відбило бажання готувати майбутніх спортсменів. Місто невелике, з роботою — складно. Спортивної школи при інтернаті, де Костюки були тренерами, тепер нема, і роботи за спеціальністю для подружжя не знайшлося. «Хоча б кілька годин вчителя фізкультури в школі», — вирвалося з вуст Юрія, який уже три роки, щоб прогодувати сім’ю, де може, шукає змогу заробити. Їхати на заробітки за кордон, залишати сім’ю, зраджувати спорту — не хоче. Втім, усі життєві випробовування Костюки переносять стійко. Звернула увагу, що в цій сім’ї не прийнято надмірно опікати й пестити дітей, до них навіть звертаються не зменшувальними іменами, а по дорослому — Самуїл, Олександра, Мирослав. Старшенькі — гарні помічники батькам. Олександру нещодавно за активність і успіхи відзначили в школі призом, під час змагань «Мама, тато і я — спортивна сім’я» вона демонструвала таку ж витривалість, швидкість, кмітливість, як торік її старший братик. При цьому заняття спортом для дітей зовсім не є обов’язковою «муштрою». Навіть щоденну ранкову зарядку батьки не змушують робити, кажуть: — Фізкультура «з-під палки» користі не принесе. Вранці наше завдання — налаштувати своїх школяриків на бадьорий, оптимістичний лад. Іноді — зарядка, іноді — весела пісенька, псалми. Діти від природи рухливі, у нас вони біля телевізора чи комп’ютера не засиджуються. Якщо є вільний час — біжать у спортзал, зрештою, як і їхні тато з мамою. У всьому іншому — все, як у більшості молодих сімей, коли над головою висить кредит, у спину наносить удар безробіття, а діти ростуть, потребують обнов, повноцінного харчування. Аби мати на столі «свої вітаміни», садять город за містом. Неподалік — річка, тож усі разом сапають грядки, потім — відпочивають, облаштувавши на лужку футбольне поле. Сидіти у нетверезій компанії, поїдаючи «на природі» шашлики, — не для них. Костюки вміють розважатися без спиртного: була б гітара під руками і футбольний м’яч. Зате і батьки, і діти — у відмінній формі, здорові, готові до перемог. — До всеукраїнських змагань «Тато, мама і я — спортивна сім’я» ми замовили для Костюків футболки з гербом Волині. Приємно, що таких молодих родин у нас із кожним роком більшає. Цього року за право називатися найспортивнішою сім’єю в області боролися 20 команд із різних міст і районів. Юрій, Тамара і їхня донечка перемогли заслужено, у них любов до спорту справжня, не показушна. Тому і результати гарні, — каже директор обласного центру фізичного здоров’я «Спорт для всіх» Володимир Новосад.
