БИТИЙ НЕБИТОГО ВЕЗЕ, АБО ЯК СВІЙ НА СВОМУ НАЖИВАЄТЬСЯ

Анна КАРАСЬ, редактор відділу листів і зв’язків із читачами

Маю одну слабинку — не можу, проходячи повз книжковий магазин, не заглянути до нього.

От і нещодавно піддалася цій спокусі. Зайшовши у царство книг, відразу попрямувала у відділ художньої літератури. Ознайомилася з новинками, погортала видання української та світової класики. І тут у поле зору потрапили книги моєї улюбленої Ліни Костенко. Телефоную мамі, адже вона теж захоплюється її творчістю, аби порадитися, яким виданням поповнюємо нашу книгозбірню.
— Є подарунковий варіант «Берестечка», правда, за 130 гривень, брати? — запитую.
— Купуй, — без вагань відповіла мама, яка вже давно мріяла про цю книгу. — Трохи дорого, але дешевше точно ніде не купиш, а в нас у Любомлі — тим більше.
Пригадую, як у мене округлилися очі, коли дізналася, що вдома мама «Записки українського самашедшого» придбала за 86 гривень, хоча в Луцьку така ж коштувала 56. Виходить, що продавці запросили за доставку немало–небагато — 30 гривень — і це заробіток лише на одному примірнику. Хоча колеги кажуть, що не треба їхати в Любомль, схожу накрутку на одній і тій самій книзі можна знайти і в Луцьку. Але скажіть, чи багато покупців зможуть та захочуть віддавати такі гроші за художню літературу? Одиниці. Такі, як моя мама.
І ще хтось буде казати, що українці мало читають, що молодь нічим не цікавиться?! Пригадую, як у студентські роки ми купували книги по черзі, а потім обмінювалися ними. Читали і вночі, і гуртом, сидячи по трьох біля однієї. Тим, хто сьогодні має доступ до Інтернету — простіше, можна в електронному варіанті прочитати той чи інший твір на планшеті або телефоні з великим екраном. Особливої популярності таке читання набуває у великих містах, наприклад, у Києві. Люди «ковтають» книжки, їдучи в метро. А як же бути тим, хто живе у глибинці і позбавлений доступу до мережі (та й далеко не всі книги є в Інтернеті)?
Не менш стрімко зростають на любомльському ринку ціни на різні посібники для екзаменів чи незалежного тестування. За чимось треба готуватися, тому батьки й купують за тими цінами, що ставлять продавці, які, певно, вирішили: коли є попит, чому ж не скористатися? Бо їхати спеціально до Луцька за необхідною літературою, вийде ще дорожче. Але куди дивляться органи, які мають контролювати цінову політику ринку, та чи й взагалі вони у нас є?
Як тут не пригадати слова з української народної казки «Про Лисичку–сестричку і Вовка–панібрата», які Лисичка тишком промовляла, коли Вовк ніс її на своїй спині: «Битий небитого везе». Так і в нас виходить: часто, прагнучи особистої вигоди та наживи, ми забуваємо про таке поняття, як совість.
— Тож усі хочуть їсти, — по–філософськи відповідає мама на моє обурення, яке викликала різниця в ціні на одну й ту ж книгу.
— Так, їсти, а не переїдати, — відповідаю.