Ковелю хронічно не щастить із гучними проектами. Яких тільки ідей не було!..
Ярослав ГАВРИЛЮК, власний кореспондент газети «Волинь-нова» у Ковелі
Ковелю хронічно не щастить із гучними проектами. Яких тільки ідей не було!
У середині 90–х років владці задумали будувати «інтерпорт» на болоті, яке мали висушити в районі вулиці Брестської. На оповідках про відкриття небачених для міста перспектив київський бізнесмен Микола Мартиненко навіть став депутатом Верховної Ради від ковельчан. Але жаби «відстояли» своє царство… «Прогорів» також ще один масштабний, добре розкручений проект «Бізон–Україна», коли на заводі «Ковельсільмаш» складали польські комбайни, які частинами ввозилися з-за Бугу, причому без сплати мита, що вже було безпрецедентним випадком. Втім, тоді хоч щось на заводі робили.... За минулої влади на руїнах пограбованого колишнього військового містечка на вулиці Ватутіна хотіли створити університет європейського рівня, на березі водосховища – розважальний комплекс з аквапарком та льодовою ковзанкою. В період підготовки до Євро-2012 планували збудувати міжнародний аеропорт та сучасний стадіон, а межі самого міста «вирівняти», щоб перетворити його на стотисячник (за кількістю населення) та обласний адміністративний центр. Однак не вдалося відкрити бодай притулку для бездомних собак, що теж обіцялося з високих трибун. Як казав наш перший Президент, маємо те, що маємо. Нова влада заходилася відновлювати міжнародний поїзд між Ковелем і польським містом–партнером Хелмом. Залізничники скептично поставилися до організації цього маршруту, називаючи його збитковим, але «заряджений» оптимізмом ковельський градоначальник в одному з інтернет–видань заявив, начебто рух потяга вже відновлено, чим здивував не тільки залізничників, а й городян, які все допитувалися у журналістів: «Де «загубився» той поїзд?». Справді епохальним прожектом стала ідея збудувати на околиці міста теплоелектростанцію (потужністю 12 мегават), про що наша газета критично писала в номері за 31 січня цього року. Щоб зберегти «лице» при поганій грі, натхненники цього проекту після публікації організували його презентацію чомусь у Луцьку, розповідаючи, як електроенергія вироблятиметься з дерева і трави, а нова комунальна котельня мікрорайону «Сільмаш» отримуватиме з ТЕС теплу воду і стане пунктом її підігріву до вищої температури. Навіщо ж потрібна «транзитна» котельня? Фахівці, які це розробили, повинні добре усвідомлювати, що трубу з одного до іншого об’єкта доведеться «тягнути» понад кілометр, перекопавши як сам машинобудівний завод, так і прилеглу вулицю Відродження. Насторожує й пропозиція засадити землю біля ТЕС садком, поставити парники для вирощування квітів та городини для містян. Та й як вам таке сусідство із міським діючим кладовищем? А недавно міські керманичі знову замахнулися на черговий суперпроект – будівництво сміттєпереробного заводу загальною вартістю 15—20 мільйонів євро, аналогів якому в Україні ще немає. Подібні підприємства існують лише в Ізраїлі та Австралії, а в Італії та США ще тільки приступають до реалізації. Знову наші градоначальники хочуть здивувати себе і весь світ. Щоправда, щоб цей завод працював рентабельно, потрібно переробляти 150 тонн побутового сміття на добу, а з міста на сміттєзвалище, за офіційними даними, його вивозиться вп’ятеро більше. Крім того, у ковельському «Білому домі» переконують, що відходи на завод будуть доставлятися не тільки із міста, а й усієї області. Якою буде думка ковельчан із приводу перетворення сімдесятитисячного міста в головне сміттєзвалище області?
