Минулої неділі ми з приятелями вирішили поїхати скупатись в озерці в однойменному селі Ківерцівського району. Де ще ближче знайдеш такий райський куточок водної прохолоди у спекотний літній день?
Їхали туди — праворуч комбайни жали щось схоже на пшеничне поле. Все в бур’янах. Гірко пожартували: це зайці косять трин-траву. Приятель, що був за кермом, зауважив: “Там, на узбіччі, лежав лелека”...
Минулої неділі ми з приятелями вирішили поїхати скупатись в озерці в однойменному селі Ківерцівського району. Де ще ближче знайдеш такий райський куточок водної прохолоди у спекотний літній день? Їхали туди — праворуч комбайни жали щось схоже на пшеничне поле. Все в бур’янах. Гірко пожартували: це зайці косять трин-траву. Приятель, що був за кермом, зауважив: “Там, на узбіччі, лежав лелека”. Кілька разів занурювались у воду. Було приємно. А я все думав про боцьона на зеленій стерні. Напевне, його також мучить спрага. Тільки він не долетить, не добіжить до озера. Коли вертались додому, зупинилися край дороги. Знайшли на стерні вмираючого лелеку. Довкола птаха усміхались життю голівки незрізаних квітів — комбайн їх не взяв. Ми мучились здогадками: звідки підкралася смерть до лелеки? Найімовірніше — це був недосвідчений одноліток. Хіба не бачили: боцьони люблять “ревізувати” роботу комбайнерів, ходять услід, вишукуючи поживу. На висушених болотах зараз не порозкошуєш. Мабуть, той білокрилий птах з чорною ознакою не дотримався правил безпеки. Тому й настала для нього чорна година. Викладач Інституту мистецтв ВДУ Леонід Українець, який зробив цей фотознімок, намагався пробудити птаха до життя. Біля червоного дзьоба, напевно, комбайнери поклали кілька шматочків білого хліба. Леонід Каленикович силкувався вситити чорногуза, а той зі злістю дзьобав благодійника по руках. Вмираючому нічого не потрібно, ніщо не миле. До тіла нещасного уже дошукувались набридливі зеленуваті мухи і комахи. Неподалік чатувала пара бродячих псів. Птах до всього уже був байдужим, змирився зі своєю важкою долею. Наступного дня один з приятелів нашої товариської компанії знову їздив купатися в Озерце. Зателефонував мені: “А знаєш, той лелека був ще живий. Помер на моїх очах, розпростерши востаннє крила”. Подумалось: “Важко вмирати, коли поряд цвітуть квіти, коли хочеться ще хоч раз піднятись у небо”. Поділився почуттями з нашим читачем-природолюбом, який зайшов позавчора в редакцію. А він розповів ще трагічнішу історію. Якось прокладали електролінію у північний промисловий район Луцька. Проходила вона через село Борохів Ківерцівського району. Саме там, вочевидь, любили справляти свої весілля лелеки. Повсідались на дротах. Коли увімкнули струм, на землю мертвими миттєво впали близько трьох сотень боцюнів. Лисиць сюди збіглося після цього — хоч палицями бий. Святослав КРЕЩУК. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
