Бабусі під моїм вікном оперативніші, ніж інтернет–новинарі. Я ще не прокинулася як слід, а вже інформаційно озброєна...
Бабусі під моїм вікном оперативніші, ніж інтернет–новинарі. Я ще не прокинулася як слід, а вже інформаційно озброєна.
«Добре, — змирившись із втратою найсолодшого ранкового сну, подумки звертаюся до галасливих сусідок, — раз ви вже мене розбудили, то розповідайте про курс долара чи радикальних ісламістів». Але ні про що таке бабусі зазвичай не говорять. Їх турбує то відсутність дощів на Волині, то бурі на Тернопільщині, то «Наташка, та дзиґа, яка крутить кавалєрами», то «Ігор з другого поверху, який ніяк не вжениться і не дає нормальним людям спати» та інші події, що відбуваються навколо них. Цих говірких пань я не знаю в обличчя, тому ідентифікую лише за голосами. Нещодавно хтось образив власницю найгучнішого і найпереконливішого тембру, і про це дізналися чи не всі присутні у той час мешканці п’ятиповерхового будинку. Уранці того дня, коли в школах лунав останній дзвінок, із жінчиної грядки хтось зрізав три півонії. Вона сердилася і вишукано проклинала квіткового злодія. А до мене приходило розуміння: що ж моїй невідомій сусідці до курсу долара, якщо в неї, може, й доларів нема, а іслам — то так далеко! Тут хоча б вберегти свої квіти і шматок відвойованої в життя території, розмірковує Ярослава Тимощук.
