Я народився у Польщі на Грубешівщині і прожив там до 17 років. У грудні 1944-го депортований у Дніпропетровську область разом із батьками...
Шановна редакціє газети «Волинь». Прочитавши статтю від 23 квітня цього року «Каятись має не лише українська сторона», до глибини душі стривожився, що у Польщі знайшлися такі вороже настроєні до українського народу люди, які звинувачують Українську повстанську армію у вбивствах поляків, а Армію Крайову навпаки — прославляють. Я гадаю: якщо злочинна, то АК і УПА, а як прославляти, то теж — і АК, і УПА
Михайло КУЛЯ
Я народився у Польщі на Грубешівщині і прожив там до 17 років. У грудні 1944-го депортований у Дніпропетровську область разом із батьками. Дружина моя, на жаль, уже покійна, — лучанка. З її розповідей і спогадів її батьків дізнався, яка різня була між поляками та українцями на Волині, де вбивали як і українців, так і поляків. Але добре пам’ятаю й інше: як під час німецької окупації на Грубешівщині польська Армія Крайова палила українські села й убивала їхніх жителів від малого до старого. Пам’ятаю, з батьком уночі виходили на- двір і бачили, як заграва здіймалася аж до неба. Горіли Бересть, Сагринь, Турковичі й інші населені пункти. Загони АК оточували, стріляли по будівлях запальними кулями, люди, рятуючись, тікали, а вояки розстрілювали всіх підряд. Тільки в Сагрині вбито близько 700 осіб. А в Береську — 300. Спалили на Грубешівщині 50 сіл, а загинуло близько 4 тисяч невинних жителів. Серед них — і мій двоюрідний брат Андрій, колишні сусіди Йосип Кокоць, Йосип Чурило, Петро Витрища та інші. Тяжка була та трагедія як для Волині, так і для Грубешівщини. Багато церков було зруйновано. Українцям наказували йти до костелу і міняти віру на католицьку. Але цій провокації ніхто не піддавався. Сьогодні ми маємо дякувати Богові, що вже 68 років у Європі нема ні війни, ні ворожнечі між народами. Історію треба писати такою, якою вона була в дійсності, а не провокувати нову неприязнь між нашими народами. Як українці, так і поляки повинні простити один одному і просити Бога, щоб наступні наші покоління жили мирно. Сьогодні в Луцьку й області живе багато поляків, і ніхто їх не принижує. Вони мають костели. На великі католицькі свята сюди йдуть українці, а на православні свята до церкви ходять поляки. Живемо мирно і в злагоді. Так і повинно бути. Сьогодні багато наших дітей навчаються в польських вищих навчальних закладах. Трагедію, котра була 70 років тому, не треба виносити у Варшаві на розгляд парламенту і не розпалювати нову ворожнечу. Схаменіться, шановні! Будьмо мудрі й обачні! с. Кроватка Рожищенського району.
