КНИГАРНЯ: ОДКРОВЕННЯ ПОЕТИЧНОЇ ДУШІ ПОЛІСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Пам’ятаю Лукаша Назарчука, коли він на початку 70-х років вчився у тодішньому Луцькому педінституті (нині ВДУ), відвідував літературну студію, на якій не раз читав свої соковиті вірші зі свіжими римами і образами. Йому пророкували високий поетичний злет. Та Лукаш після інституту поїхав вчителювати у школи рідного Камінь-Каширського району, вчить поліських дітей пізнавати красу слова і таємницю фарб. За тими освітянськими клопотами десь трохи загубився. Та потім видав поетичні збірки «Моя невінчана любов», «Яблуневий дощик». А щойно у видавництві «Волинська обласна друкарня» вийшла невеличка книжечка його ліричних мініатюр «Струєнські ворота». Нагадаємо, що через Струєнські ворота вели Ісуса Христа на страту. Чи не тому якісь ностальгійні, з присмаком душевного смутку ці пастельні вірші сільського вчителя. Процитуємо один із них, в якому закладена глибока житейська філософія.
Коли падає хліб
на землю,
його піднімають
і цілують.
Коли падає-помирає
людина,
її цілують і віддають землі.