У маршрутку Львів–Луцьк десь під Гороховом заходять кілька хлопців. З їхніх розмов стає зрозуміло, що повертаються із футбольного матчу. Спортсменам весело: вони вирішують поспівати...
У маршрутку Львів–Луцьк десь під Гороховом заходять кілька хлопців. З їхніх розмов стає зрозуміло, що повертаються із футбольного матчу. Спортсменам весело: вони вирішують поспівати.
Спочатку затягують «Садок вишневий коло хати», потім — «Седую ночь», тобто, слід розуміти, те, що чують на весіллях чи дискотеках. «Гарно співаєте», — хвалять пасажири імпровізований концерт. Підбадьорений похвалою юнак каже, що може ще й вірші почитати. І починає голосно декламувати «До українців» Віктора Баранова. Ще більш заохочений визнанням публіки й аплодисментами, скоромовкою тараторить якийсь віршик, з якого вухо виловлює хіба що матюки. «Ні, то вже геть негарна поезія», — постановляють пасажири. Такі–от бувають хлопці, що іноді не знаєш, чого від них чекати наступної хвилини: поезії чи лайки, дивується Ярослава Тимощук.
