На жаль, докірливі Шевченкові слова сьогодні актуальні, як ніколи: і освіти нам бракує, і мудрості своєї, не позиченої. А ще ― громадянської гідності, щоб бути «на своєму місці»...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора газети «Волинь–нова»
На жаль, докірливі Шевченкові слова сьогодні актуальні, як ніколи: і освіти нам бракує, і мудрості своєї, не позиченої. А ще ― громадянської гідності, щоб бути «на своєму місці». Купуються дипломи, посади, використовуються родинні зв’язки, високі покровителі, аби вигідно працевлаштуватися. Знецінюється вартість професійності у широкому розумінні цього слова. До теперішніх лікарів іти страшнувато, юристи асоціюються із «засівальниками», вчителі ― з репетиторством… ― Кирилівно, куди ваша Таня поступати хоче? — А хто її питати буде! Нам аби диплом. Головне ― роботу десь знайти потім… Далі жінка довго перелічувала родичів і знайомих, які, сховавши дипломи про вищу освіту, торгують на ринку, виїхали на заробітки, освоюють нові професії. Але тут же, сама собі заперечуючи, бідкалася: — Найняла торік майстрів, щоб поміняли сантехніку. Дипломи показували, наче ж інженери… А цього літа мушу все переробляти. Тепер трудно знайти спеціалістів, усе самозванці. І справді, більшість сьогоднішніх бід у нашій країні пов’язані саме з дефіцитом професіоналів у всіх сферах, починаючи із ЖЕКу і закінчуючи владним «олімпом». Торік соціологічна служба Центру Разумкова спробувала дослідити причини складної соціально–економічної та політичної ситуації в Україні. Понад 30 відсотків опитаних найбільшим злом вважають корупцію, далі ― переважання у керівництва держави особистих інтересів над суспільними, ігнорування законів. На четвертому місці ― некомпетентність. Можете погоджуватися, можете ― ні, але, на мою думку, корупція і беззаконня у великій мірі базуються на грунті саме непрофесійності. Людина, яка будує кар’єру без належного освітнього і світоглядного фундаменту, у правовій державі не зацікавлена. Сівши у не свої сани, розуміючи, що з них можуть і попросити, напевне, хочеться хоч якось компенсувати собі, найдорожчому, затрачені зусилля, непевність і страх втратити «портфель» матеріальними благами. От і рясніють декларації наших високопосадовців непристойно високими доходами незрозумілого походження. Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер іронізував: «Якихось 90 % політиків псують репутацію решті». Це у них. У нас, очевидно, всі 99 % політиків псують репутацію країни, будучи і професійно, і морально непридатними управляти державою. Можливо, це спадок тих порівняно недавніх часів, коли був модним лозунг «Кожна куховарка може керувати», коли професіоналів міняли на «політруків», байдуже, тямлять вони у роботі чи ні, аби були ідейно переконані. Зрештою, і тепер партійна приналежність відіграє не останню роль у кадрових призначеннях. Але потрохи вже приходить розуміння, що Україна тримається не на тих, хто вміє голосно говорити й багато обіцяти, а на тих, хто професійно і чесно виконує свої обов’язки, незалежно від місця роботи й посади. Хто не партачить, не шукає, де б урвати, знайшовши «дірку» в законі, а заробляє своїм розумом і своїми руками, будучи патріотом–професіоналом. Особливо це важливо з огляду на те, що світ нині ― на порозі інтелектуального капіталізму, коли світлі голови цінуються над усе. Не випадково для талановитих студентів, молодих українських науковців привітно відкривають двері за кордоном. Виїжджають найкращі, бо на рідній землі нема перспектив, наука ― в загоні, хоча за кількістю липових кандидатів і докторів, напевне, нам нема рівних. У ці дні випускники шкіл проходять зовнішнє незалежне оцінювання знань. Сьогодні ― з іноземних мов. Сусідська дівчина–відмінниця каже: «Англійську я вчила найбільше…». Предмет, безумовно, важливий. Але хотілося б, щоб тисячі українських розумників і розумниць вивчали його не з прицілом на виїзд, а знайшли застосування своїм знанням у рідній країні.
