Заступник начальника обласного управління охорони здоров’я, заслужений лікар України Валерій Руцький (на фото) до Дня медичного працівника прийшов із «золотим» ювілеєм...
Заступник начальника обласного управління охорони здоров’я, заслужений лікар України Валерій Руцький (на фото) до Дня медичного працівника прийшов із «золотим» ювілеєм. Але навіть подвійне свято не відволікає його від професійних турбот. І не дивно — чоловік відповідальний за понад 200 тисяч юних волинян, за майбутніх матерів і навіть за їхніх ще не народжених діток. Тож і розмову з ювіляром розпочали саме з цього
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
-Валерію Костянтиновичу, коли я написала в газеті про створення дороговартісної «Симуляційної лабораторії», в якій лікарі на макетах відпрацьовуватимуть усі найскладніші випадки під час пологів, то навіть від деяких медиків чула: «Знайшли на що витрачати гроші…». — По–перше, кошти на цю лабораторію — понад 840 тисяч гривень — ми отримали у рамках українсько–швейцарської програми «Здоров’я матері й дитини», яка діє на Волині з 1997 року. По–друге, так міркувати можуть хіба що люди, дуже далекі від проблем охорони материнства й дитинства. Коли започатковували співпрацю зі швейцарськими партнерами, теж були скептики. Але ми спільно багато чого досягли: згадайте порядки у пологових відділеннях 15 років тому — і тепер, коли нормою стали планові, сімейні пологи, коли породіллям створено комфортні умови, працюють школи майбутнього батьківства і т. д. Проект передбачає постійні тренінги для лікарів, медперсоналу, забезпечення навчальними посібниками з викладом найсучасніших методик. Зрештою, тільки за останні роки як учасники українсько–швейцарської програми ми отримали обладнання на 460 тисяч франків, на 120 тисяч — комп’ютерів. Це дуже серйозна підмога. А є ще ж і державні програми. Щороку волинські лікарі приймають приблизно 15 тисяч пологів, із них майже тисяча — «сусідські». Просяться до наших спеціалістів і жінки із Львівщини, Рівненщини. І це теж про щось свідчить. — Відомо, що теперішня дітвора здоров’ям не відзначається. А педіатрів, які повинні опікуватися маленькими волинянами, катастрофічно бракує. І сімейна медицина ще не готова взяти під своє крило, скажімо, немовлят до року. Як виходите із такого становища? — Реформування охорони здоров’я — процес поступовий, тому нагнітати страхи, що вже завтра педіатрів замінять сімейні лікарі, не можна. На даному етапі, навпаки, діти мають бути під подвійною опікою — і сімейні лікарі, й педіатри працюватимуть пліч–о-пліч. Так, у деяких районах є кадровий голод. Але зараз в обласній дитячій лікарні проходять «вишкіл» інтерни, якими там не нахваляться. Йде гарне молоде поповнення. Якби ще на місцях, у територіальних громадах їх прийняли, як належить. Так, скажімо, як у Маневичах, де педіатру надали житло, створили всі умови для роботи. Діти є у всіх — і в керівництва районів, і в місцевих «олігархів», і в депутатів. І хворіють вони незалежно від статусу й статків родин, тому зацікавленість в тому, щоб у районі працювали кваліфіковані педіатри, має бути спільною. — Літо — добра нагода підлікувати, оздоровити дітей, особливо із серйозними патологіями, хронічними захворюваннями. Чи є змога забезпечити всіх, хто потребує цього, санаторними путівками? — Я завжди раджу батькам розмежовувати поняття «відпочинок» і «санаторне лікування». Усі хочуть влітку до моря. А взимку, буває, батьки відмовляються від путівок, хоча в цей період, коли менше навантаження на спеціалістів, їхній дитині зможуть приділити більше уваги. До того ж палюче літнє сонце далеко не завжди на користь здоров’ю. За державний кошт торік 46 наших діток із порушеннями опорно–рухового апарату пройшли курс відновного лікування в Трускавці у відомому Центрі Козявкіна. Це — сироти, напівсироти, малеча з багатодітних сімей. За п’ять місяців нинішнього року понад 650 хлопчиків і дівчаток побувало у санаторіях Міністерства охорони здоров’я. Хоча не завжди батьки задоволені умовами, які є у цих закладах, але фахівці там переважно на своєму місці. Безперервно, цілий рік приймає хворих з ДЦП наш місцевий санаторій у Дачному, про який маємо дуже гарні відгуки. І в Згоранах, де тепер оздоровлюються діти із захворюваннями органів дихання, є зміни на краще: збудовано сольову шахту, поліпшився благоустрій, матеріальна база. Влітку не бракує бажаючих сюди потрапити. — Знаю, що і ваш батько — лікар–педіатр. Колись би сказали — династія. — До речі, зараз батько наглядає за здоров’ям юних відпочивальників у таборі «Ровесник». Працював раніше у селищі Жовтневому, лікував дітей шахтарів. І мама у мене — медик, і дружина, а донька і син — студенти медуніверситету. Тому День медичного працівника у нас — родинне свято. За більш як 20 років роботи головним лікарем обласної дитячої лікарні родиною став для мене і колектив цього найавторитетнішого в області дитячого лікувального закладу. Згадую в цей день і своїх вчителів у медицині — Валентину Данилівну Кравчук, Ярослава Феопентовича Ошуркевича, Валентину Петрівну Щербаченко… А «благословила» мене як дитячого нефролога нині головний спеціаліст МОЗ із дитячої нефрології, професор Інгретта Багдасарова, з якою й досі не пориваємо зв’язків, торік організували на Волині дуже представницьку наукову конференцію. Однак найпершим і найвимогливішим наставником, прикладом у житті був для мене, звичайно, батько. Відкрию секрет, що й мій син планує стати дитячим лікарем. От тоді вже й буде династія.
