ЧИ ПІДНІМУТЬ УКРАЇНУ НАШІ БАГАТІЇ?

Новорічне вітання Голови Верховної Ради Володимира Литвина по телебаченню запам’яталось сентенцією, суть якої зводилася до одного: кожен громадянин нашої держави перш за все повинен дбати про себе і лише це дасть змогу зробити Україну квітучою. Почувши таке, я мимоволі пригадав слова із дуже популярної свого часу в СРСР пісні: “Прєждє думай о Родінє, а потом о сєбє”. Але й написане століттями раніше, коли на СРСР ще навіть не натякалось, було їм співзвучне: “як общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повінность ісправлять”.
Явно претендуючи на “нове” мислення, сентенція від Володимира Литвина з настановами цими не стикувалась. Однак напрочуд просто і легко пояснювала той стан речей, який маємо в Україні зараз. Бо хіба не першочергово про себе дбали і думали державні наші мужі, які в час обвальної гіперінфляції “забули” законодавчо потурбуватися про індексацію банківських позик? Нема сумніву, маючи до тих позик доступ, насамперед вони і скористалися можливістю набути капітал, укласти його в непідвладні інфляції нерухомість, матеріально-технічні засоби, валюту і цінності, за що через якийсь рік “розрахувалися” з державою копійками. Приклади, які це підтверджують, можна знайти і на місцевому, як то кажуть, рівні. А що розграбунок вівся головним чином на рівнях вищих, то мені просто не хочеться називати декотрі дуже відомі свого часу в області прізвища. Як не хочеться вказувати на колись опубліковані в пресі імена й нині здравствуючих та владствуючих мужів і дам, котрі, насамперед про себе дбаючи, розтягли по власних кишенях наймогутніший у минулому акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”.
Звісно, усе це робилося під акомпанемент виголошуваних на всіх владних рівнях уболівань про народ. Навіть і надзвичайно різке соціальне розшарування суспільства, незначне число членів якого загадковим чином нестримно піднімалося у запаморочливі висоти немислимого доти багатства — тоді, як широкий загал усе глибше вгрузав у матеріальні скруту, убогість та злидні, пояснювалося, як благо для усього народу. У пам’яті іще свіжі міркування Леоніда Кравчука, тодішнього Президента України, про те, що чим більше буде у нас справді багатих людей, тим швидше стане багатою Україна. Виголошено їх було на тлі цнотливого, скажемо так, замовчування шляхів, які на очах в отетерілого від несподіванки народу прокладались до того збагачування різними спритниками.
Втім, абсолютна мовчанка теж не панувала. Частково пояснюючи тугодумам з’яву тих спритників, звідкись вигулькнув та й пішов поміж люди “лісовий” анекдот. Він стверджував: ведмідь, як ходив у кожусі, так і ходитиме, а мавпа, як світила голим, вибачте, задом, так і далі буде ним світити. Маємо вже сьогодні більше 350 офіційно (скільки ж усе ще ховається в “тінь”?) задекларованих мільйонерів, маємо і мільярдерів... Але чи стали багатшими завдяки багатим, якщо держава, аби наповнити бюджет, постійно вдається до так званих непопулярних методів, від чого потерпають насамперед бідні?
Остаточно розвіяла їх сподівання, підтверджуючи той анекдот, довгоочікувана пенсійна реформа. Хоча, чого ж тут нарікати? Пенсії, як в одній із телепередач прозвучало, підвищили всім. І в деяких інших випадках народові дали від суспільних набутків, як шилом патоки. Таким чином дійшли того рівня, коли майже усе вже розподілено. Залишилося, щоб владарювати, остаточно розділити і розокремити між собою той люд, який усе ще береже в собі громадянську міць, продемонстровану в 1991-ому. Досягти ж цього найлегше і найпростіше, коли кожного зокрема спрямувати виключно на те, що своя сорочка, нехай і на руб’я спріла, до тіла таки ближче. Громадським, загальнонародним, а це вже — політика, турбуватися, отже, протипоказано. Краще збайдужіти.
Але не всі з цим погоджуються. Навіть і тоді, коли на “єдино правильний шлях” наставляють новітні “гетьмани”. Відтак і бачить наш простий люд славу козацького полковника Івана Богуна, який, свідчить історія, зламав свою шаблю, протестуючи 350 років тому проти підписання Богданом Хмельницьким угоди в Переяславі, в мужніх вчинках Віктора Ющенка та нашого земляка Антона Бутейка, та й недавніх високих посадовців у Кабінеті Міністрів Віталія Гайдука та Валерія Хорошковського.
Петро БОЯРЧУК.