Волонтерка Корпусу миру Мішель Тодд приїхала працювати до Луцька...
Волонтерка Корпусу миру Мішель Тодд приїхала працювати до Луцька.
Ярослава ТИМОЩУК
—А ви ходили на концерт «Океану Ельзи»? — запитує мене Мішель. — Я танцювала увесь вечір. Це було фантастично! І виймає з гаманця квиток на чернігівський виступ групи. Каже, зберігає його як пам’ять. До Луцька американка Мішель Тодд приїхала з волонтерською гуманітарною місією. Протягом двох років вона навчатиме студентів й усіх охочих економіки та англійської мови, розвиватиме навички лідерства та провадження бізнесу. Мішель працюватиме у Волинському прес-клубі, який запросив її сюди, а також допомагатиме партнерським організаціям: Луцькому національному технічному університету, Центру розвитку дитини, Гендерному центру й Асоціації розвитку туризму Волині. У Нью-Йорку Мішель викладала в університеті. Коли після економічної кризи жінка залишилася без роботи, вирішила стати волонтером Корпусу миру. — Бажання бути корисною суспільству привело мене в Україну, — каже Мішель. — Освіта — це рушій сучасного світу, тому я реалізовую себе у цій сфері. А ще волонтерка хоче попрацювати із дітьми з обмеженими фізичними можливостями. В американському суспільстві заведено вважати, що кожна людина, народжена на світ, має шанс. «Бог дає мені життя, щоб я могла допомогти тому, хто цього потребує», — каже Мішель, коли її просять пояснити, чому громадяни США охоче всиновлюють дітей із важкими вадами розвитку, які практично не мають шансів бути прийнятими в українській чи російській родині. Перед тим, як приїхати до Луцька, волонтерка 11 тижнів проходила адаптаційний навчальний курс у Чернігові. Наразі жінка проживає в гуртожитку Луцького національного технічного університету. Порівняно з відомим світовим мегаполісом наше місто здається Мішель чистим, спокійним, екологічно безпечним і, з огляду на американські зарплати, недорогим для життя. Особливо тішить її, що на прилавках багато зелені і вона вже дуже полюбила наш борщ. — А головне, що люди у вас хороші, — не піддає це сумніву волонтерка. — Підходять незнайомці на вулиці, просять сфотографуватися. Не розумію, про що вони говорять, але сподіваюся — щось добре, бо усміхаються, обнімаються зі мною. Єдине прикре враження — після відвідин вбиральні у чернігівському музеї. Там вперше Мішель дізналася, що «дірка в підлозі може бути туалетом».
На фото: На Волині Мішель уже знайшла собі друзів.
