Зайшовши в адміністративне приміщення у центрі села Хорохорин, що в Луцькому районі, потрапила наче на руїни комунізму. Таку картину бачила лише в місті Прип’ять, де вже 27 літ ніхто не живе. Але ж у Хорохорині таки мешкає близько 700 осіб…
Зайшовши в адміністративне приміщення у центрі села Хорохорин, що в Луцькому районі, потрапила наче на руїни комунізму. Таку картину бачила лише в місті Прип’ять, де вже 27 літ ніхто не живе. Але ж у Хорохорині таки мешкає близько 700 осіб… Не змогла не поцікавитися в очільника місцевої громади Анатолія Мельничука, чому в ХХІ столітті цей важливий соціальний об’єкт занепадає й ледь не завалюється. Ось що він розповів: — Ще 2002 року я прийшов у сільську раду головою і неодноразово говорив про передачу цього приміщення нам на баланс. Воно й досі за сільгосппідприємством. Але нікого це не цікавить: ні районне начальство, ні прокуратуру. Хоча є і відповідний Указ Президента, і Постанова Кабміну (за 2003 рік), але агрофірма «Світанок–Сервіс», що є правонаступником сільгосппідприємства і перебуває на іншій території, не хоче нам передавати його безплатно. Бо для цього власнику потрібно виготовляти технічну документацію. Уже третій рік її директор обіцяє хоча б перекрити дах будівлі, який з роками дедалі більше протікає. У кімнаті на другому поверсі, де працює сільська рада, самі зробили ремонт й провели опалення. У свою чергу в телефонній розмові голова правління ЗАТ «Світанок-Сервіс» Мирослав Бєляєв зазначив, що рішення загальних зборів товариства, що є правонаступником лише частково, не дозволяє йому передавати на баланс сільській раді приміщення колишньої колгоспної контори. А місцеві жителі не на диктофон стверджують, що два керівники за десять років таки могли б знайти у цьому питанні компроміс, якби захотіли. Поки ж склалося враження, що, на жаль, типове для українців «Моя хата – скраю…» чимраз більше конкурує в сьогоденні з «Ні собі, ні людям…», констатує Світлана Зозуля.
