Зброю використовували обидві сторони... І серед українців, і серед поляків були як герої, так і негідники, як ангели-охоронці, так і жорстокі демони...
Польські політики і на догоду їм п’ята колона в Україні намагаються всю вину за події 1943 року на Волині перекласти на Українську повстанську армію, хоча незаперечні факти свідчать і про жорстокі напади військових формувань Армії Крайової на українські села. Отже, зброю використовували обидві сторони. Тобто і серед українців, і серед поляків були як герої, так і негідники, як ангели-охоронці, так і жорстокі демони...
Ярослав ЦАРУК, краєзнавець, історик, Почесний громадянин Володимир–Волинського району
Так само є правдою і те, що там, де українське і польське населення в селах не ворогувало, не було й різанини, про можливі напади попереджували одні одних, а УПА там не робило відплатних акцій. Ось тільки один факт, узятий мною зі справи № 1887, що знаходиться в архіві УСБУ у Волинській області. … 11 липня 1947 року було заарештовано колишнього члена ОУН Миколу Петровича Степанчука, жителя села Грибовиця Іваничівського району. Його обвинувачували як учасника УПА (за статтями 54-1а, 54-11 КК УРСР) у знищенні радянських громадян польської національності в липні 1943 року. Слідство тривало майже рік. І стався неймовірний випадок: М. П. Степанчука суд виправдав. Його звільнили з-під варти. Разом із ним вийшов із в’язниці теж вояк УПА Анатолій Павлович Касян. Можливо, й інші учасники визвольної боротьби отримали волю. Адже 19-річний Степанчук в УПА був ройовим і мав 10 підлеглих. Чим можна пояснити такий збій репресивної радянської машини в післявоєнні роки? З архівної справи видно, що напередодні акції проти поляків у липні 1943 року відділ, керований ройовим Степанчуком, який мав на озброєнні гвинтівки, 2 автомати і ручний скоростріл, оголосив полякам, що їм треба для власної безпеки виїхати. Для цього необхідно забрати все майно, худобу, птицю, завантажити на підводи, узяти все, що можна, і повстанці їх будуть супроводжувати. 16 родин вояки перепровадили під охороною до річки Західний Буг. На мосту попрощалися, не завдавши жодної шкоди. Я особисто читав цю справу. Слідчий допитувався, чи не били біженців прикладами, чи не ганьбили словом. Не отримали жодних доказів. 7 квітня 2004 року я побував у селі Грибовиця. На жаль, Микола Степанчук помер у 1980 році. Його дружина Надія Федорівна та дочка Ніна Миколаївна розповідали мені, що Микола часто хворів, кашляв, а його мама Ольга Оксентіївна говорила: «Ото тобі, сину, та вода, ті льохи, де тебе тримали під слідством, боком вилазять». Ще Микола Петрович підібрав сироту — хлопчика Богдана Коханського і виховував у своїй сім’ї. Ройовий Степанчук Микола Петрович похований на кладовищі села Грибовиця. Для того, щоб неупереджено судити про ті події, треба знати історію українсько–польських відносин, причини протистояння 1943 — 1944 років і робити чесні висновки.
На фото: Картина художника валерія Франчука «Пієта».
