ГОРОДОК ХОЧЕ ПІД КРИЛО ПРИЛІСНОГО

Жителі цього маневицького села мають намір домагатися передачі мережі водопостачання з райсількомунгоспу на баланс сусідньої сільради...

Якість житлово-комунальних послуг давно стала притчею во язицех. Це питання турбує не лише жителів міст, а й селян. Однією з причин такої ситуації є відсутність конкуренції, адже годі змінити надавача послуг. Але таке спостерігається не всюди. Це в містах жильці приречені (принаймні поки що) мати справу з одним і тим самим жеком, водоканалом чи тепловиком. А от жителі Городка пробують змінити водопостачальника

Сергій НАУМУК


Це село має централізоване водопостачання. Після розвалу колгоспу люди самі доглядали три водонапірні башти: пофарбували, обгородили, купили за власні кошти насоси. У 1997 році всю мережу передали на баланс Маневицького райсількомунгоспу. Останнім часом городенці вельми не задоволені якістю водопостачання. За словами жителів села, часто немає належного тиску води, тож митися декому доводиться пізно вночі. Коли трапляється прорив труби, то техніку необхідно довго чекати. Бувало, селяни власноруч розкопували місце пориву. Якщо ж доходить до ремонту, то треба спорожнювати башту (на жодній засувки не працюють) і лише тоді можна працювати. Це означає, що кілька вулиць на цей час залишаються без води.
-Коли вода була по 3 гривні за кубічний метр, то комунальники казали, що це нерентабельно. Ціна зросла вдвічі, а якість залишилася колишньою. Іноді порив шукають два–три тижні. Якось викликаю техніку, а мені пояснюють, що бульдозер у Старому Чорторийську, звідки до нас п’ятдесят кілометрів. Воду відключити не можна, бо люди її споживають. Разом із тим вона йде в нікуди, а платити за неї треба, — підтверджує низьку якість послуг і городоцький сільський голова Євген П’ятигорик. — На мою думку, проблема в тому, що зрівняли ціну для всіх сільрад. Скажімо, Городок близько до Маневичів і в нас усього три башти, а платимо нарівні з іншими.
Селяни невдоволені технічним станом мережі. Під час зустрічі з начальником Маневицького райсількомунгоспу Миколою Мельником вони розповіли, що коли передавали майно, то все було доглянуте й відремонтоване. Стояли й паркани навколо башт. Нині про огорожі не йдеться, одна водонапірна башта тече, а комунальники замість ремонтувати, наповнюють її водою «до дірки». Не менше нарікань довелося почути щодо насосів. Житель села Олександр Смійчик розповів, що раніше на двох вежах працювали трифазні насоси, які наповнювали вежу за півтори години, а нині їх замінили однофазними, які помпують воду майже цілодобово, але тиску все одно немає. При тому електроенергію споживають. То яка ж може бути рентабельність? На це Микола Мельник заперечив, що нинішні насоси економніші, бо споживають менше електроенергії, а щодо ремонту, то все впирається в гроші. Власне тому й було запропоновано підняти вартість водопостачання до 6,8 грн/куб. Депутати сільської ради спочатку не погоджувалися на таке рішення. Проте комунальники поставили їх перед вибором: або здорожчувати воду, або брати мережу на самообслуговування, але на це сільрада не має коштів.
Не дивно, що обговорення ціни було бурхливим. Микола Мельник навів свої аргументи. Протяжність водогонів, що їх обслуговує райсількомунгосп, становить понад 200 кілометрів. Між крайніми точками віддаль більше, ніж 70 кілометрів. Щоб райсількомунгосп функціонував, згідно із законодавством потрібно 55 працівників, але фактично є лише одинадцять. На зарплату, податки та оплату електроенергії щомісяця треба 42—44 тисячі гривень. Основна ж проблема, на думку начальника райсількомунгоспу, — це невелике споживання води. Якби дві тисячі наявних абонентів використовували в середньому по сім кубічних метрів щомісяця, то грошові надходження перекривали б витрати. Але, скажімо, в Городку на сім’ю припадає в середньому на місяць лише 3,2 куба, що коштує близько 20 гривень.
Таке твердження Миколи Мельника викликало обурення людей. Кожен намагався довести, що використовує значно більше води. Депутат сільської ради Олена Лісовецька ствердила, що лише на її вулиці сім сімей щомісяця платять по 100 гривень за воду. Представник райсількомунгоспу опонував тим, що зі 138 абонентів є такі, котрі споживають навіть по 0,1 куба. Та на запитання одного з чоловіків, хто використовує менше 10 кубів, ніхто з присутніх (було зо двадцять чоловік) не відгукнувся. Тому виникли сумніви, чи насправді споживання води і відповідно надходження настільки малі.
— Ситуація патова. Чим більше піднімаємо ціну на воду, тим менше люди її споживають. Бо у них є альтернатива: колодязі чи свердловини. Але це право людини: зварити собі їжу з чистої колодязної води. З моменту створення сільських комунгоспів держава їх підтримувала. У 2008 році ми збирали у районі 270 тисяч гривень, але мали ще майже 500 тисяч дотацій. За кожен ремонт труб держава без проблем повертала гроші. Востаннє нас дотували у 2010 році, бо попередній уряд ще заклав гроші. А нині тільки обіцяють. Попри те, що Верховна Рада голосує за дотації, ми не отримуємо ні копійки. Виходить, що жителів села кинули напризволяще. Виживай, як хочеш, — резюмував Микола Мельник.
Врешті–решт дискусія підійшла до власне економічних розрахунків. За словами начальника райсількомунгоспу, в Городку щомісяця збирають близько 3,1 тисячі гривень (селяни переконані, що насправді сума вчетверо більша), а витрачають 4,2 тисячі. Відтак набігає близько тисячі гривень збитків. Причому половина витрат — це утримання працівника, котрий обслуговує мережу та збирає гроші. При цьому Мельник обмовився, що доводиться утримувати штатну одиницю, бо жителі Городка не хочуть платити за послуги водопостачання безпосередньо на пошті. На що присутні заперечили, що вперше про це чують.
Сільський голова Євген П’ятигорик допитувався, чи з’являться після звільнення працівника гроші на ремонт мереж. І чи не доведеться чекати ремонтників ще довше. Натомість селян більше цікавила ціна. Дізнавшись, що так чи інак, але вона не зменшиться, люди були вельми розчаровані. Проте вибір мають невеликий. Тож отримавши запевнення Мельника, що ремонтувати пориви будуть вчасно, сільський голова пообіцяв переконати жителів платити за воду через пошту.
Оливи у вогонь суперечки додавало те, що в сусідньому селі Прилісне вартість води становить 2,7 гривні за кубічний метр. Не дивно, що городенці звернули свій погляд у бік Прилісного. Микола Мельник переконаний, що в Прилісному є прихована дотація. Та й ціна на водопостачання невелика (2,7 грн/куб) лише тому, що заробляють на водовідведенні (3,59 грн/куб). От і виходить, що загальна вартість — 6,29 грн/куб. Всі комунгоспи працюють за таким принципом: вода дешева, зате каналізація дорога. Проте такі аргументи не мали успіху, адже в Городку здебільшого користуються лише водопостачанням, а каналізація у кожного своя.
— У грудні минулого року ми направили звернення у Прилісненську сільську раду, щоб їхнє комунальне підприємство взяло нашу мережу на баланс, — розповів Євген П’ятигорик. — Вони погодилися, але поставили умови: отримати висновок геологорозвідувальної станції про воду, паспорт на кожну вежу та державні акти. Нині готуємо необхідні документи.
Микола Мельник запевнив, що райсількомунгосп готовий передати водопровідну мережу на баланс Прилісного. Селяни переконані, що тоді вода буде дешевша. Виходить, що це найкращий варіант розвитку подій. От тільки чи пройде цей процес мирно? Адже городенці вимагають, щоб комунальники поставили колишні трифазні насоси, яких уже давно немає. Загалом Городку ще поталанило, бо що робити тим селам, де вода нікудишня і дорога, але змінити постачальника годі?

На фото: Водонапірні вежі в Городку в непривабливому стані.