Волинянин Богданчик Лапка (на фото) – найкращий бомбардир IV Всесвітніх «Ігор переможців» у Москві серед дітей, які побороли онконедугу...
Волинянин Богданчик Лапка (на фото) – найкращий бомбардир IV Всесвітніх «Ігор переможців» у Москві серед дітей, які побороли онконедугу...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
МАМИ Й ДОСІ ЖИВУТЬ У СТРАХУ Згоду батьків на інтерв’ю отримати було непросто. Згадувати про хворобу, пункції, крапельниці, наркози, страждання своїх кровиночок і страх їх втратити — усім дуже важко й досі. Але тінь грізної недуги не повинна заступати подальшу долю дитини. — Допомогти побороти страхи, повернутися до нормального життя з його радощами і випробуваннями — така мета Всесвітніх «Ігор переможців», що їх четвертий рік проводить фонд «Подаруй життя», засновниками якого є актори Чулпан Хаматова та Діна Корзун. Українську команду формували благодійний фонд «Запорука» та наш фонд «Стоп Рак». У програмі — змагання з плавання, бігу, шахів, стрільби, футболу, а ще — спілкування з такими ж дітьми із 12 країн, екскурсії, зустрічі з зірками спорту, шоу–бізнесу, кіно… Цей проект можна розглядати як реабілітаційний, адже позитивні емоції зміцнюють здоров’я. А для тих, хто ще лікується, він дає надію, віру в одужання: «Значить, і я зможу…». Сьогодні медицина здатна рятувати до 70 відсотків онкохворих дітей. Але бракує коштів. Тому важливо усіма можливими способами привертати увагу суспільства до цієї проблеми, — каже президент благодійного фонду «Стоп Рак» Марія Адамчук, яка і сама перемогла цю хворобу, й іншим допомагає. Найпереконливіший аргумент, щоб не опускати рук, не сприймати страшний діагноз як вирок, не падати духом — ці хлоп’ята й дівчатка — веселі, бадьорі, спортивні, готові здобувати нові перемоги. Богданчик Лапка занедужав у чотири рочки. Перш ніж потрапити в онкологічне відділення лікарні «Охматдит» у Києві, він із мамою пройшов чимало кругів медичних «лабіринтів», які крали дорогоцінний час, ускладнювали стан хворого. Правильний діагноз ніяк не могли встановити. Біль у животику лікарі пояснювали нездоровими продуктами харчування, висипання на тілі — банальною кропивницею. Призначали лікування, а Богданчику з кожним днем ставало гірше. — Ми обійшли в Луцьку всіх, до кого нас скеровували, включаючи й приватні центри так званої комп’ютерної діагностики. «Дрібниці, то глисти винні, що в дитини збільшений живіт», — заспокоювали мене. Так і дотягнули хворобу до четвертої стадії. У листопаді 2007–го Богданчик захворів, а діагностували лімфому Беркітта у Києві в січні 2008 року. За ці кілька місяців пухлина у черевній порожнині неймовірно розрослася, блокуючи життєво важливі процеси організму. Навіть санітарки в «Охматдиті», які біди набачилися, не могли втриматися від сліз, коли дивилися на Богданчика, — згадує мама хлопчика. У столичній лікарні вони провели півроку, без права на перепочинок, на зміну гнітючої обстановки, на можливість хоч на день розслабитися. Адже боротьба за життя вимагала повної самовіддачі як маленького пацієнта, так і його мами. Шість блоків хіміотерапії, 13 спинномозкових пункцій, 25 вливань донорської крові… За всім цим — біль, страждання, відчай, який Ольга не мала права проявляти навіть у найважчі моменти. Забути це жінка ніколи не зможе: — Я казала: «Богданчику, у твоєму животі поселився монстрик. Щоб його вбити, треба пити ліки й бути мужнім». І синочок терпів. Знав, як азбуку, назви усіх препаратів. Деякі були такими складними, що й сама не могла вимовити з першого разу, а він тримав у пам’яті всі призначення.
КОНСТРУКТОР «ЛЕГО» — ЛІКИ ПРОТИ БОЛЮ — Богдана Лапку добре знаю, думаю, піде в математичний клас, бо має здібності до точних наук. Цього року вручала хлопцеві відзнаку за участь у Всеукраїнській олімпіаді з технічного моделювання. Керівник гуртка Юлія Михайлівна Мазур вважає Богдана дуже здібним, — хвалить 9–річного розумника директор Луцької гімназії № 14 Марія Миколаївна Кардаш, прогнозуючи йому в майбутньому славу талановитого інженера–конструктора. А початок цього захоплення — сеанси хіміотерапії в лікарні, виснажливі, важкі, коли з–під крапельниці — ні на крок. Аби день не видавався роком, батьки купували Богданчикові конструктор «Лего». Іграшки — дорогі, а грошей бракувало навіть на препарати для «хімії». Стягувалися з останнього, щоб хвора дитина хоч на якусь годину могла відволіктися від болючих процедур. Урешті–решт малюк так захопився конструюванням, що навіть допитувався, коли черговий курс хіміотерапії, щоб отримати бажану винагороду. — Тепер ми Богданові передплачуємо журнал «Юний технік», він такі моделі виготовляє, що просто дивуюся. А ще — любить футбол. У Москві на змаганнях його визнали найкращим бомбардиром. Привіз і приз глядацьких симпатій як учасник, якого всі полюбили за комунікабельність, бойовий характер. І стріляв Богдан влучно, — гордиться сином його тато Василь, який супроводжував хлопця на «Ігри переможців». А я, поспілкувавшись із Василем та Ольгою, піймала себе на думці: «Які вони молодці!». Важке випробування долі подружжя витримало, не розгубивши здатності радіти спільним удачам, не втративши прагнення приносити в сім’ю промінчики тепла, зберігши атмосферу щирої відданості й любові. Тато, аби повезти Богдана на змагання, взяв відгули на заводі. І, до речі, теж був не просто вболівальником у знаменитому московському комплексі ЦСКА — грав у футбольній команді батьків проти команди артистів–зірок.
РЯТУЮЧИ ІНШИХ — РЯТУЄМО СЕБЕ Мама чекала своїх спортсменів удома в селі Боратин Луцького району, куди сім’я переїхала з обласного центру, щоб діти росли ближче до природи, в умовах, сприятливих для здоров’я. Адже у Богдана 11 місяців тому з’явився братик Іванко. Хлопці непосидючі, міцні, справжні козаки. — Чоловік вечорами після роботи паркан зводить. Богдан із м’ячем, якого привіз із Москви, гайнув до друзів. А малий услід дріботить, — сяяла щасливою материнською усмішкою Ольга і просила передати подяку всім добрим людям, які допомагали їхній сім’ї під час лікування сина, які й тепер підтримують. Під час останнього дзвоника батьки однокласників Богдана, класовод Тетяна Ярославівна Карабан, почувши про поїздку на «Ігри переможців», зібрали гроші на дорогу. Усі розуміють, наскільки затратним було лікування дитини, яких коштів воно вимагало. Коли ми переглядали, відбирали фотографії, привезені Богданчиком із змагань, мама Ольга відразу виокремила знімок, де хлопчик в обіймах волонтерів благодійних організацій. До людей, які жертвують своїм часом, які вкладають серце у порятунок тих, кому потрібна допомога, Лапки ставляться з особливою повагою і любов’ю. Після того як Асоціація молодих донорів, опікуючись пацієнтами «Охматдиту», розмістила на своєму сайті повідомлення про хворого Богдана, чимало людей відгукнулося на їхню біду. Тоді й пізнала родина дієвість справжнього милосердя. — Під час урочистої церемонії відкриття «Ігор переможців» називали десятки благодійних фондів, волонтерських організацій, які влаштували це грандіозне свято для дітей. Відомі телеведучі, олімпійські чемпіони, знамениті актори долучилися до змагань. Важливо, що організатори продумали, як задіяти всіх дітей — з різними фізичними можливостями, навіть візочників. Серед волонтерів, які турбувалися про учасників змагань, були й ті, хто теж переніс це захворювання. Дивовижна атмосфера, море адреналіну, позитивних емоцій. Бачили б ви наших дітей з українськими прапорами! — гордиться юними переможцями — колишніми пацієнтами — лікар онкогематологічного центру обласного дитячого територіального медичного об’єднання Наталія Михайлівна Кеда. Кажуть, у Москві благодійна діяльність стала дуже престижною справою заможних і знаменитих людей. Дехто вважає це просто модним. Але якими б не були такі посили, продиктовані вони внутрішньою потребою чи саморекламою — головне, що хворі діти одержують допомогу, а ті, хто одужав, — можливість швидше повернутися до звичайного життя. От і у наших юних земляків–переможців так багато планів, мрій. Богдан Лапка, наприклад, уже взявся готуватися до наступних Всесвітніх ігор.
На фото: Богдановій медалі раділи і його друзі-волонтери.
