– Полюбуйтеся, чим нас годують! — обурювалася відвідувачка, викдаючи з кулька батон, вкритий синьо–зеленою памороззю. — А купила ж його три дні тому. Пам’ятаю, хліб, який пекла колись моя мама, ми їли тиждень і він був як свіжий...
– Полюбуйтеся, чим нас годують! — обурювалася відвідувачка, викладаючи з кулька батон, вкритий синьо–зеленою памороззю. — А купила ж його три дні тому. Пам’ятаю, хліб, який пекла колись моя мама, ми їли тиждень і він був як свіжий...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту
На жаль, жінка не могла сказати, продукцію якого виробника придбала. А на Волині є аж п’ять потужних пекарів. Крім того, виготовляють хліб і невеликі приватні цехи. Поставляють свою продукцію на волинський ринок і тернополяни, рівняни, львів’яни. Тож проводити розслідування, хто пече хліб, який не витримує і трьох днів, не стала. Натомість поцікавилася, чому таке трапляється. — Швидше за все, були порушені умови і терміни зберігання, — вважає заступник директора із виробництва ПАТ «Теремно Хліб» Валентина Момот. — Хлібницю часто ставлять на холодильник, ближче до задньої стінки. Підігрів, а також вологість хліба створюють несприятливі умови зберігання. До того ж це продукт, який довго не лежить. У нас, скажімо, термін реалізації пшеничного хліба 24 години, житнього — 72, батонів в упаковці — 48. Ще однією причиною появи плісняви може бути й заражене грибком зерно. Правда, тоді вона іншого кольору — рожево–червоного. Я, як і відвідувачка, пам’ятаю хліб свого дитинства. Той, що пекла у печі бабуся. Хата тоді наповнювалася неповторним ароматом. Звісно, хліб нині не той. Інші часи, технологія виготовлення. Колись господині пекли за рецептами, які передавалися від мами до доньки. Виготовляли власні дріжджі. Спочатку з борошна і сироватки готували рідке тісто. Кілька діб воно закисало, отримуючи дріжджові спори із повітря. Закваску використовували не повністю. Частину залишали. Коли потрібно було пекти хліб, додавали до неї борошно, решту складників. Із часом хліб із домашніх печей перекочував у пекарні. І сьогодні великі виробники не можуть собі дозволити робити хліб упродовж доби. Чималий обсяг продукції диктує спосіб випікання. Тож пекарі мусять за коротший час, ніж передбачає процес бродіння, дати продукцію. Отож, використовують різні добавки. Одні з них роблять хліб привабливішим, інші — смачнішим, продовжують термін зберігання. До того їх використання компенсує нестабільну якість зерна. За давно вивіреною технологією нині рідко хто пече хліб. Більшість виробників створюють його за власною рецептурою — додають горіхи, чорнослив, курагу. До речі, не треба тішитися, коли магазинні буханці, пролежавши кілька днів, залишаються м’якими і не цвітуть. Це означає, що в них є «хімія» — стабілізатори, консерванти, поліпшувачі смаку. «А де її тепер нема?» — можуть зауважити читачі. Справді, ми їмо продукти, нашпиговані синтетичними добавками. За даними Інституту екогігієни і токсикології, кожен українець щороку споживає в середньому аж по 3 кілограми «хімії»! Виробники зазначають на етикетках назви речовин, які входять до складу продукту. Але хто їх читає? Я особисто звертаю увагу на термін реалізації. Та й думаю, що оті «ешки» із цифрами біля них для багатьох покупців нічого не говорять. А домагатись розшифровки їхнього складу, звісно, не будеш. Тим часом цивілізована Європа до використання добавок ставиться обережно. У багатьох країнах ЄС навіть пишуть на упаковці, що вони можуть зашкодити здоров’ю, зокрема дітей. Загалом, у світовому чорному списку добавок є майже сотня таких «ешок». В Україні заборонено лише п’ять — Е-121, Е-123, Е-240, Е-924а і б. У 2011 році уряд пообіцяв заборонити більшість добавок. Натомість перелік дозволених до використання став ще довшим. Як споживачам захиститися від них, іншої «хімії», відстояти своє право купувати продукцію без добавок, заборонених у світі? Запитання, як то кажуть, поки що без відповіді.
