105-РІЧНИЙ ГНАТ КОВАЛЬ НА ЗАСЛАННІ У СИБІРУ ВИРОЩУВАВ БУЛЬБУ

Ветеран Великої Вітчизняної війни не захотів вступати в колгосп і передавати туди зароблене нелегкою працею майно, тому його зарахували до «ворогів народу» і вивезли в місця «не столь отдаленные»...

Оксана ГУЛІН

Сьогодні Гнат Федорович Коваль — найстарший житель Ратнівського району. Із 105–річчям привітали фронтовика представники влади та ветеранських організацій селища та району. Вони вручили довгожителю подарунки, квіти, а також вітальну адресу Президента України Віктора Януковича.
Гнат Федорович народився у селі Котуш нині Камінь–Каширського району, а останніх майже десять років живе із сім’єю єдиної доньки Віри у Ратному. Йому випала нелегка доля. Чоловікові довелося пройти крізь пекло війни, повоєнну розруху, а також поневіряння далеким Сибіром, де він відбув майже десять років у спецпоселеннях.
У травні 1944 року Гната Коваля мобілізували на фронт. Він прийняв присягу в запасному полку, а восени, уже після визволення району, потрапив стрільцем ручного кулемета у полк, який воював у Прибалтиці. Визволяв Литву і Латвію. Пощастило демобілізуватися восени 1945 року цілим і неушкодженим — без поранень.
У 1947 році Котуш став бригадним селом нового колгоспу. Люди неохоче вступали в господарство й не хотіли віддавати нажите нелегкою працею майно. А тому органи влади вдалися до перевірених на той час методів агітації — на Далекий Схід, до Сибіру, Казахстану потягнулися ешелони з людьми, приреченими на роки поневірянь. Серед них був і Гнат Федорович, який мав гектар орної землі й два — сінокосів. В одну мить чоловік утратив усе — майно безоплатно перейшло у власність колгоспу. Як зараз пригадує Гнат Коваль, що не встигла забрати влада у колгосп, те розібрали односельці. А забирати, пригадує, було що.
— П’ятеро чоловіків підписалися тоді, що я куркуль, от мене і вивезли. Як і мого брата Івана, — розповів ветеран. — Коли висилали у Сибір, дозволили взяти із собою два мішки зерна, з якого потім хліб випікали. Один лише Господь знає, що мені довелося пережити.
Потрапили спецпоселенці в Іркутську область, село Глінковка Зиминського району. Дали всім старенькі хати. Гната Федоровича призначили доглядати коней, котрі були дуже зморені й худі. Та, як пригадує зараз, приблизно за місяць він їх так відгодував, що було не впізнати.
Роботящий волинянин любив землю, а тому й у Сибіру розжився господарством. Розповів, як уперше посадив там картоплю. У ґрунт вніс гній, з чого усі сміялися, проте коли копав бульби, то було вже не до кпинів.
— Улітку сіна накосив і продав, а за ті гроші купив собі корову. Ліниві люди там жили, не мали що їсти. Не раз, бувало, давав сусідам чи тим, із ким разом працював, хліб і сало, аби з голоду не повмирали.
Коли закінчився термін поселення, то голова колгоспу вмовляв Гната Федоровича не їхати, залишитися, бо дуже вже працьовитим був «український куркуль». Та все ж він вирішив повернутися, тим більше, що дружині важко було призвичаїтися до зміни клімату — часто хворіла.
Рік прожив у брата, потім на зароблені в Сибіру гроші купив собі лісу й поставив хатину, на рідній землі господарював.
Як виявилося, Гнат Федорович із роду довгожителів — його дідусь Микола теж прожив більше ста років.
Ветеран пам’ятає чимало цікавих моментів із життя, хоч точні дати не зміг назвати. У цьому допомагав онук Роман, котрий, видно, не раз розпитував про долю у дідуся–фронтовика.

На фото: 105-річного іменинника (на фото – у центрі) привітали представники влади і громадських організацій Ратнівщини.