Так кажуть люди, яким вдалося вирватися з полону наркозалежності й повернутися до нормального життя. Але їх небагато. Адже тільки 2 відсотки хворих виліковуються, інші — гинуть...
Так кажуть люди, яким вдалося вирватися з полону наркозалежності й повернутися до нормального життя. Але їх небагато. Адже тільки 2 відсотки хворих виліковуються, інші — гинуть...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
СТРАДНИКИ З ВЛАСНОЇ ВОЛІ Їм не завжди співчувають, частіше — ненавидять, зневажають, побоюються. Деградовані особи здатні навіть на злочин під впливом непереборного потягу до наркотиків. Кажемо: самі винні, ніхто не змушував їх зробити першу затяжку чи вперше вколотися. Але така реакція — до часу, поки біда не торкнулася когось із рідних чи знайомих. Тоді приходить усвідомлення трагічності ситуації й масштабності загрози. — У світі до трьох відсотків населення є залежними від наркотиків, а у віковому сегменті 15 — 30 років цей показник зростає до 12. В Україні, за даними Міністерства внутрішніх справ, зареєстровано понад 100 тисяч хворих із наркозалежністю. Реальна цифра у декілька разів більша. І що особливо небезпечно: 95 відсотків залежних від наркотиків — молоді люди. Систематичне вживання викликає потребу збільшувати дозу, вражаються внутрішні органи, виникають неврологічні й психічні розлади, розвивається соціальна деградація. Через 6 — 7 років наркозалежні приречені попрощатися з цим світом. І хоч у нас, на Волині, рівень захворюваності на наркоманію в 2,5 раза нижчий, ніж по Україні, але непокоїть те, що у деяких районах він в останні роки зростає, — розповідав головний лікар обласного Центру здоров’я Сергій Новосад під час прес–конференції, присвяченій Міжнародному дню боротьби зі зловживанням наркотиками. З тим, що статистика не відображає реальних масштабів захворюваності, погоджується і головний лікар обласного наркологічного диспансеру Микола Дацюк. Щоб не калічити подальшої долі підлітків, їх не поспішають ставити на облік. Надають допомогу, намагаються запобігти лихові. Адже важливо, щоб молода людина не опинилася в ізоляції, щоб їй була відкрита дорога до освіти, працевлаштування. Із тавром «наркоман» нікуди не поткнешся. Тому в більшості випадків наркологи починають працювати з пацієнтами на основі анонімності. Інша річ — хворі з чималим стажем залежності, яких вважають пропащими навіть родичі та знайомі. У наркодиспансері їх не залишають напризволяще, пропонують так звану замісну терапію. Наркозалежні щодня приходять на прийом, отримують препарати, які знімають абстинентний синдром. Таку допомогу в області отримує 114 осіб. Окрім Луцька, Ковеля, Володимира–Волинського, замісну терапію незабаром впровадять у Ківерцівському районі. Проводиться вона коштом Міжнародного альянсу. У суспільстві цю роботу з наркозалежними оцінюють неоднозначно. Звучать думки, що легально «підгодовувати» хворих наркотичними препаратами — це не лікування. Та й самі пацієнти у приватних розмовах зізнаються, що мають на меті «збити дозу» і не більше. — Чому ж? Є приклади, коли хворі поступово позбуваються наркотичної залежності, знаходять роботу, одружуються, — не погоджується Микола Дацюк. — Зрештою, завдяки замісній терапії зменшується шкідливий вплив наркотиків на здоров’я, небезпека заразитися через брудні шприци, знижується рівень злочинності з участю наркозалежних, бо нема потреби шукати гроші на дозу. У нас є потужна лабораторія, і коли фахівці досліджують, чим отруюють себе молоді люди, — то за голови беруться. Що там тільки не намішано! Аптечні препарати — випарюють, хімічать, вишуковують різні способи виготовлення справжньої отрути.
А БУВ ТАКИМ ВВІЧЛИВИМ… Лікарі не можуть змалювати типовий портрет потенційного наркомана, бо хвороба не вибирає жертв за соціальним статусом чи рівнем забезпеченості. Наркоманами стають діти як із заможних родин, так і з малозабезпечених, як скромні й домашні, так і зірвиголови. — Ніколи не могла б подумати про сусідського хлопця — завжди ввічливий, спокійний, у школі добре вчився. А тепер у них удома — притон, — розказує бабуся на лавочці біля під’їзду. Нарколог Ігор Штолін причину такого «переродження» благополучних підлітків на наркоманів вбачає у тому, що молодь задурманює свідомість пивом, «енергетиками». У багатьох країнах такі напої заборонені. У нас вони дуже поширені. — Поведінка стає неадекватною, втрачається контроль. Та сама ситуація і з пивом, яке споживають навіть по кілька літрів. На Зелені свята чергував. Привезли племінника одного високопосадовця, затримали на крутому БМВ, у крові виявили 1,1 проміле алкоголю. Мажор вини не вбачає, бо пив звичайне пиво. У такому стані, зрозуміло, і наркотики страшними не видаються. Переважно пробують з цікавості. І ніхто не дасть гарантії, що згодом цей експеримент над собою не обернеться бідою, — констатує Ігор Штолін.
ДОВІРЯЙТЕ, АЛЕ КОНТРОЛЮЙТЕ Медична компанія «Фармаско», яка пропонує тести, що дають змогу анонімно, у домашніх умовах встановити, чи вживає підліток наркотики, бере участь у соціальних проектах, розповсюджує пам’ятки–рекомендації для педагогів, батьків, медичних працівників із раннього виявлення ознак наркоманії. Якщо дитина безпідставно на тривалий час зникає з дому, помічаєте необгрунтовану агресивність, озлобленість, зміну кола друзів, з’являється відчуженість, зникає інтерес до навчання, захоплень — час бити тривогу. Поцікавтеся, що на робочому столі підлітка, чи нема якихось хімічних речовин, таблеток, прислухайтеся чи не з’явилися в його лексиконі жаргонні слівця — назви наркотиків. Якщо зауважили розлади сну, апетиту, зміну розміру зіниць, кольору шкіри, яка стає блідою, сіруватою, потрібно вживати запобіжних заходів. — Експрес–тести прості в застосуванні. Кілька крапель сечі або слини — і ви зможете переконатися, чи ваші підозри обгрунтовані. За 4 — 5 хвилин є результат. Тести можна придбати в аптеках без рецептів, — розповідав Ярослав Дех, представник компанії.
ВІД НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ РЯТУЄ ВІРА Керівник реабілітаційного центру «Преображення» Юрій Цимбал переконався в цьому на власному досвіді: — Я — родом із Київської області, ріс у благополучній сім’ї. У 14 почав курити марихуану, у 15 — колотися. Вживав опіоїдні наркотики шість років. Тепер наркозалежні стільки не витримують, бо сидять в основному на синтетичних порошках, дія яких просто вбивча. Коли я приїхав до Луцька у реабілітаційний центр, то сам не вірив, що врятуюся. Був худий, без зубів, не міг їсти, спати. Навіть батьки махнули рукою. А я повернувся до життя завдяки Богу. І тепер допомагаю іншим. За 12 років існування реабілітаційного центру через нього пройшла не одна сотня людей. Тут не відмовляються від медикаментозної допомоги, але вважають, що це — лише частина справи. Адже хворий мусить відновити своє духовне здоров’я, знайти смисл життя, зрозуміти, що наркоманія — це добровільне самогубство, а отже — гріх. Три перші місяці в реабілітаційному центрі йдуть на те, щоб повернути людину до впорядкованого життя. Тут чіткий розпорядок дня: час на працю, на вивчення Слова Божого. Поступово приходить усвідомлення, що таке наркозалежність, у чому порятунок. Багатьом через півроку знаходять роботу, орендують житло, даючи шанс почати нове життя. — До нас приїжджають люди з усієї України, багато хворих зі східних областей. Нині у чоловічому реабілітаційному центрі живе 7 осіб. Маємо свій город, працюємо. Вдосвіта із сапками уже картоплю підгортаємо. З Божою допомогою, з вірою в серці легше одужувати. У нас до 30 відсотків «випускників» центру поривають з наркотиками, алкоголем, іншими шкідливими звичками, стають на правильний шлях, — стверджував Юрій Цимбал.
