Писати про Василину Погутяк (на фото) мене спонукало невимовне почуття радості й гордості за те, що десь поруч із нами живуть світлі особистості, які своїм скромним життям утверджують добро. Та через притаманну їм делікатність не завжди про них знаємо...
Писати про Василину Погутяк (на фото) мене спонукало невимовне почуття радості й гордості за те, що десь поруч із нами живуть світлі особистості, які своїм скромним життям утверджують добро. Та через притаманну їм делікатність не завжди про них знаємо...
Галина КАЖАН
...Ловлю себе на думці: звідки в простої селянки ота неперевершена шляхетність? Звідки ота любов до тих, хто оточує? Звідки ота життєстверджуюча сила? Певне, не випадково має Василина одну із найлюдяніших професій — листоноші, сільської поштарки, чий обов’язок — приносити людям гарні вісті. У селі Грузятин, що в Маневицькому районі, 208 дворів, і половина їхніх господарів є передплатниками газети «Волинь–нова». Тому жінка тричі на тиждень по бездоріжжю, в будь–яку погоду чи негоду, в дощ, мороз і громовицю мчить своїм роверцем до Боровичів по пошту (листи, газети), в аптеку — по ліки для недужих, по довідки до сільради. Привезе що кому треба, нікому не відмовить. Для своїх односельчан сільська листоноша є зв’язковим із усім білим світом. Її чекають, виглядають, а вона, поки не об’їде всі двори, додому не завертає. Депутат останнього скликання Верховної Ради Радянського Союзу Ольга Федотівна Лук’яненко, коли довідалась, що хочу розповісти нашим читачам про Василину Миколаївну, сказала: «На таких, як Василина, земля тримається. Вона — промінчик світла в нинішньому царстві темряви. Недаремно її свекруха — мама Тетяна Пивовар, відома на всю округу знахарка, передала свої здібності зцілювати людські недуги саме їй». Ось воно що! Я знала, що такий дар, як правило, передається від бабусі до онучки, але щоб від свекрухи до невістки, — з цим зіткнулася вперше. Страшенно кортіло якомога швидше познайомитись з обома. Старенька 83–літня мама Таня сиділа біля тину в очікуванні нашого приїзду. Вона вже звикла, що до її невістки приїздять люди в пошуках рятунку… Найпоширеніший у наш час діагноз — депресія — хвороба тяжка й затяжна. Впоратися з нею під силу тільки тим знахарям, які психологічно готові прийняти на себе біль ближнього. Переляк, пристріт, безсоння, тривога, страх, вітровій… Звичайна заздрість теж здатна перейти у захворювання людської душі. Про прокльони і говорити не варто. Це — гріх. І в Біблії мовиться: «Не проклинай! Вертається прокляття на того, хто сказав його». …Я слухала жінок і не могла натішитись їхніми простими, але такими філософськими думками, які дарують почуття щастя, що і ти можеш змінити життя на краще, тільки не будь байдужим, бо байдужість — також хвороба. Старенька лишень бідкалась, що стала погано бачити і не може сама читати «Волинь» (хіба що заголовки), але її очима стала невісточка, яка прочитає і розкаже. І потішиться за односельчанку Зою Власюк, котра нещодавно в розіграші серед передплатників газети виграла гарного рушника. Джерела людської доброти нуртують у серці Василини Погутяк такою силою, яка здатна зміцнити людину, знищити безнадію, розігнати хмари і засвітити сонце в кожному, хто з нею має щастя спілкуватись…
