КАЗНАЧЕЙСТВО: ЦЬОМУ ДАМ, А ЦЬОМУ НЕ ДАМ

Одного дня біля управління Держказначейства у Любомльському районі зустрічаю зажуреного підприємця (імені просив не називати, аби не накликати ще більшої біди)...

Олександр ХОМЕНЧУК, позаштатний кореспондент газети «Волинь-нова»

— Чому маєте вигляд, ніби щойно на їжакові сиділи? — питаю.
— Нема причини тішитися. Таке враження, наче щодня сиджу й лежу на їжакові.
— Та ж знаю, що ви не один рік успішно займаєтеся будівництвом, ремонтом соціально–культурних установ. Гроші, які там не є, поволі капають.
— Капали, та перестали. Тепер у чиїх руках бубон, так він і грає.
І почав чоловік свою журбу виливати. Та так емоційно, що мені мимоволі довелося брати на себе роль громовідводу, втішати бідолагу, як втішала колись відома мати Тереза знедолених. Ось що вийшло з того монологу.
Як юридична особа підприємець виграв тендер на реконструкцію об’єкта соціальної сфери в районі. Взявся до роботи. Замовник, який фінансується з бюджету, вчасно підписує акти виконаних робіт. Передає в управління Держказначейства. А там не дають ходу. Чому? Кошти, які треба перевести на адресу підрядника, що виконує роботи, кидають на свій розсуд деінде, аби залатати якусь дірку. Своєрідний фінансовий фільтр, який у ручному режимі маніпулює чужими коштами (лише тому, що вони бюджетні), як йому заманеться. Місяцями будівельники не отримують зарплати за свою нелегку працю.
— Ми, наприклад, щойно виплатили своїм лише за минулий рік, — каже мій співрозмовник. — Коли видамо людям зароблене за перше півріччя цього року — сам Бог знає.
Наші можновладці полюбляють перерізати стрічки, позуючи з ножицями перед телекамерами, під час відкриття тих чи інших об’єктів соціальної сфери. Можуть іноді мимохіть згадати добрим словом і будівельників, чиїми руками твориться новосілля. Та часто і цього вони не чують. Люди, чиїми руками створюються матеріальні блага для нормальної життєдіяльності суспільства, найбільше сьогодні забуті. Надто ті, хто виконує будівельні роботи в бюджетній сфері. Вони ніколи не отримують вчасно зарплату, бо їхню платню уряд не відніс до захищених статей державного бюджету. Живіть як знаєте. А в кожного з будівельників є сім’ї, діти. Без грошей мучать борги й турботи.
І що дивно: на всіх рівнях звучать запевнення урядовців, що добре нині для розвитку бізнесу в Україні. Які блага вони гарантують для того, хто організовує власну справу зі своїми чи залученими інвестиціями. Та за тими балачками — нарікання людей, які довірили й обпеклися. А тепер дмухатимуть і на холодну воду. Тим часом органи контролю та чиновники отримують вчасно платню, мають численні пільги, не обділені й інші представники нематеріальної сфери. Це «біла каста», на хребті якої тримається весь держапарат, що останніми роками розрісся до розмірів багатоголового змія–велетня. Усі інші, зокрема й підприємці, від яких влада вимагає створення нових робочих місць, бо сама не здатна, до цієї категорії щасливчиків не належать.
— Усі найбільш прибуткові підприємства нечесним шляхом приватизовані кланами або сім’ями. Вони контролюють сьогодні органи управління державою. Більшість міністрів, народних депутатів України давно входять до клубу мільйонерів. Вони купили нас на виборах де сотнею гривень, а де кілограмом гречки, борошна чи обіцянками і не збираються ділитися своїми надприбутками. Обіцянки покращити життя уже сьогодні вони для себе перевиконали із лишком. Подивіться хоч раз телепрограму на каналі «1+1» «Світське життя» з Катею Осадчою. Я назвав би її «Свинське життя», бо в ній окремі особи на весь світ хизуються сумочками за 76 тисяч доларів, іншими дорогоцінностями, придбаними їхніми чоловіками за сумнівно зароблені кошти. У той час більшість українців сушать голови, як прогодувати себе і своїх дітей, — з гіркотою завершував мову зажурений підприємець. І знову попрямував до управління Держказначейства виклянчувати зароблене.